Блок НАТО
Економіка має форму дитячого конструктора. Кубики й циліндри, кольорова цегла й сталеві балки в руках янголів індустріалізації легко й стрімко перетворюються на фабрич¬ні корпуси та заводські подвір’я, сталеві троси протягують¬ся в повітрі й забезпечують функціонування підйомних ме¬ханізмів, витягуючи з-під важкої підкладки землі чорний рафінад кам’яного вугілля. Виробництво не пристосоване для життя, в самій природі промислової архітектури закла¬дено ідею швидкої й безболісної смерті, згадані вище янголи легко перекидають щойно збудовані кольорові нагромаджен¬ня об’єктів народного господарства, надламують вертикаль¬ні витяжки труб і водонапірних веж, засипають обгортками з-під цукерок провали шахт і мчать на кухню їсти свій пу-динг. Індастріел — щедра вигадка капіталізму, карточний будинок стачкомів і профспілок, який, розвалюючись, при¬давлює свої цементними плитами саму ідею восьмигодин¬ного робочого дня. Мертвий індастріел більш формалістич¬ний, аніж живе підприємство, позбавлений внутрішнього руху, він набуває додаткової зовнішньої чіткості, коли ти перестаєш відволікатися на постійні гудки чи шум двигу¬нів і повністю зосереджуєшся, скажімо, на гострій графіці мертвого заліза чи на футуристичних проекціях переробних
цехів. Футуристична за своєю суттю промислова архітекту¬ра, подібно як і сам футуризм, недовговічна і маловжиткова. Шахти потрібні лише для того, аби добувати вугілля. Музеї в них відкривати незручно. Відповідно, мертві шахти не по¬трібні взагалі. Цим і зумовлюється строгість архітектурних форм і надбудов: будувати шахти з розрахунку на вічність — це те саме, що вставляти зубні протези ветеранам Першої 212 світової війни!
Блок НАТО
Мінімалізм, зумовлений функціональною необхідністю, по-своєму оберігає ці померлі об’єкти від спокушання часом. Щойно з припиненням власного існування вони самі почина¬ють розкладатися на складові елементи, як і належиться куби¬кам у дитячих конструкторах. Мінімалізм, разом з тим, спри¬чиняє появу химерних архітектурних уламків, специфічних конструкцій зі своїм особливим драйвом — конструкцій мерт¬вої індустрії, пам’ятників колективній праці, обелісків помер¬лій економіці, яка не змогла оборонити власні об’єкти від занепаду й зникнення. Мертві заводи — це меморіали, на яких можна виховувати наступні покоління антиглобалістів, справжня економіка завжди трагічна й людяна, відповідно, її об’єкти навіть по своїй смерті зберігають здатність змусити тебе думати не стільки про машини, скільки про людей, які їх вимикали.
Разом з тим, по смерті індастріел впускає на свою тери¬торію чужі для себе елементи, елементи найбільш природні й очевидні — воду, рослинність, пісок, які зрештою теж ста¬ють частиною формального вирішення архітектурних завдань, доповнюючи своєю присутністю стилістику вертикалей та
горизонталей. При цьому вертикалі складаються з каменю і заліза, горизонталі натомість — із води. Або неба. Дерева на цій території майже не ростуть. Відповідно, горизонталі за¬вжди живі, рухливі, вони постійно заливаються свіжою во¬дою або засипаються новим піском, натомість вертикалі — статичні й наповнені смертю, як будь-яке залізо. Як будь-який конструктор.
2
Смерть становить зміст і значення промисловості. Про¬живши свій виробничий мінімум, промислові об’єкти втра¬чають доцільність, а отже — саму можливість подальшого існування. Смерть проступає травою крізь розлами в стінах, осипається кришеною цеглою на кам’яну підлогу, зі смертю приходить зелень, вона густо вкриває нову територію, ніби вірус, вселяючись до ослаблого тіла економіки. Мертві об’єкти втрачають не лише державні субсидії, вони втрачають голов-ніше — можливість опиратися смерті, котра вгризається в горлянку індастріелу всією своєю флорою і фауною, дикою пшеницею і гіркою коноплею, лишайниками і очеретом, золо¬том у шахтах і кров’ю на подорожнику.
