розвитку регіону. В жодному разі не можна втрачати пиль¬ності — вони за будь-яку ціну спробують пережувати все і вислизнути поміж міцними хунвейбінськими долонями в на¬прямку найближчої гілки метра. Тому ще раз нагадую — по¬лонених не брати. Якщо цю країну і може щось змінити, то лише зміна замків на дверях адміністративних кабінетів. Ка- бінети управлінь потрібно віддати дітям, хай вони займають контори, хай заповнюють зали засідань усіма своїми дерев’я¬ними іграшками, усіма своїми скейтами і бордами, усіма свої¬ми косяками врешті-решт, але насамперед — своєю музикою, тому що цю країну врятує лише ска, лише ска з його повною відсутністю кримінальної складової, з його асоціальним драй¬вом і субкультурним пафосом, так — ска і лише ска, більше нічого. І я не маю на увазі хокейний клуб.
Святий Саддам
Блок НАТО
Безпосередньо смерті Саддама передував цілий ряд зна¬мень і атмосферних катаклізмів. З чорного вавилонського неба на бриті голови найманців із тимчасового контингенту про¬лився дощ із жаб — соковитих, накачаних біологічними до¬бавками жирних марсельських жаб, котрі безпомічно стриба¬ли центральними проспектами Багдада, вискакували на площу імені Саддама Хусейна і покірно помирали під протекторами американських бронемашин. У ті ж таки дні гаряче золото Ва¬вилону — коштовна і в’язка іракська нафта — в темних сутін-ках нафтотерміналів перетворювалась на вино, ніби сам Аллах оплакував душу Саддама — цього останнього ісламського со¬ціаліста, котрий трагічно переплутав бороду Маркса з боро¬дою пророка Моххамеда, не зумів розібратись у проблемах шаріату й додаткової вартості, спалив не ті міста, перетруїв сотні випадкових свідків його величі й занепаду, підкорив дикі племена сунітів і шиїтів, курдів і євреїв, простягнув руку друж¬би ліберальним демократам Росії, всім людям доброї волі, яких насправді виявилось не так і багато. І голосили в кучеря¬вий ранок дванадцять найкращих саддамових двійників, яких клонували в залитих сонцем і заповнених опіатами інкубато¬рах Тора-Бори, і мовчки схиляли чубаті голови генерали со¬юзницьких військ, думаючи: так, це був справжній супротив-
ник, не те що наші мудозвони, і навіть сам Джордж дабл ю Буш, абстинент від 1986 року, випив-таки за упокій повішеного нар- комівську сотку колекційного джека деніелза, приспустивши на ґанку свого ранчо зоряно-смугастого прапора, повішеного туди невідомо ким і незрозуміло для чого. Легенди мають по¬мирати якщо не красиво, то у будь-якому разі трагічно, тому важкий вузол і чорне пальто, в якому покійний був схожий на Достоєвського, додавали подіям строгості й величі, якої так бракує нашій стилістично невитриманій епосі. Вся сцена, по¬хапцем зафіксована на чиєсь корпоративне мобло, трагічно доповнює сутність ісламського революційного руху, в цьому випадку корпорація б’є діалектику, і Святий Саддам тихо й нечутно відлітає на чорні вавилонські небеса, де на нього давно з нетерпінням чекають отруєні ниіуі курди і страшні, як смерть через повішення, шахідки, обмотані динамітом.
Я відчуваю себе частиною великого світу. Ніколи раніше не відчував я такої спорідненості з великою Матір’ю-Систе- мою, ніколи до цього з такою залежністю я не припадав до її материнських грудей, не вбачаючи в цьому навіть натяку на якусь еротику. Матір-Система — безстатеве створіння, яке іс¬нує поруч із тобою і від якого ти залежиш фізіологічно. Вона завжди бере квиток на сусідню полицю, вона дає тобі зате¬лефонувати зі свого телефону і викликати таксівку, більше того — це її фірма займається пасажироперевезеннями,тому вона нічого не втрачає. Система підгодовує тебе інформацією, вона вихоплює з порожнього простору, ніби фокусник лабо¬раторних кроликів, нових ньюзмейкерів, аби ти відчував подих часу, ритм життя, пульсацію епохи, вона вішає Саддама і вби¬ває хіміотерапією Фіделя, вона розстрілює, мов перепелів, при¬хильників українського федералізму, вона перекручує в ку¬хонному комбайні свіжовирізані язики клерків і біржових маклерів і накладає це в твій сніданок, тому що це твої ка¬лорії — ця політика, ці диктатори, яких відстрілюють по зи-мових лісах, це твій кислотно-лужний баланс, це твої святі, вони літають над тобою, мов перепели, і сиплять тобі на голо¬ву солодкий лютневий сніг. Саддам помер, нам усім буде його не вистачати, ми назвемо його іменем електростанції й підвод¬ні човни, якщо в цій країні коли-небудь почнуть робити нор¬мальні підводні човни, ми будемо називати його іменем наших синів, і наших дочок теж, ми жорстоко помстимось усім його ворогам, ми примусимо їх відновлювати іракські школи і конц¬табори, виголошувати щоденні молитви і маніфести, одним словом — нам усім тепер буде чим зайнятись, аж до його
