праці нараховує близько 600 мільйонів чоловік. Що не може не лякати. Китай, цей гробівник імперіалізму, бере кіль¬кістю. Я думаю, якби футбол вигадали в Китаї, то в командах грало 6 не по 11 а по 12 гравців, з огляду на загальне перена¬селення країни.
Відповідно, Китай завжди вважав за доцільне по-своєму інтерпретувати суспільно-поведінкові моделі, запропонова¬ні продажною західною цивілізацією. Скажімо, хунвейбіни. Персонажі, котрі за жанровим означенням мали би належати до персонажів популярної культури, в умовах китайського марксизму так і не вийшли поза межі однієї великої групо- вухи. Що теж можна списати за ментальні особливості, оскіль¬ки згадана вище перенаселеність Китаю від початку передба¬чає групові конотації щодо сексуальної поведінки населення, інакше кажучи — з огляду на стереотипи сприйняття для китайців груповуха більш відповідна, аніж, скажімо, для ви¬мираючих племен Центральної Африки. Те ж саме стосується
і китайських моделей агресивності. Навіть окупація Китаєм Тибету має подвійне дно, оскільки є не стільки територіаль¬ною, скільки духовною. Це те саме, якби Італія окупувала Ватикан, себто земельне питання визначальним у цьому ви¬падку не було 6.
195
Блок НАТО
Але повернімося до хунвейбінів. Сам принцип ідеологіч¬ної зачистки на місцях, локально впроваджуваний до того Третім Рейхом чи СРСР в Китаї, звісно ж, відрізнявся ма¬совістю, розмахом, і — що характерно для Китаю взагалі та Китаю маоїстського зокрема — партійною дисципліною, яка межувала з садо-мазо. «Червоні охоронці», набрані Великим Стерновим зі шкіл та пту, по-своєму, затято і химерно роз¬винули, викривили й поглибили ідеї та принципи західно¬європейської революції 68-го, переплутавши бунт дітей проти батьків із бунтом абітурієнтів проти ректорів. Пете¬ушники, відпущені Мао на безстрокові канікули і відправ¬лені замість трудової колгоспної практики на святкові по¬громи, до їхньої честі, так і не повернулись до аудиторій та спортзалів, покинувши міста і розчинившись у туманному мороці віддалених провінцій. Тому запропонований компар¬тією Китаю новий образ ліворадикального руху, котрого так не вистачало ліберальній Європі в далекому 68-му, дозволяє зробити кілька важливих висновків. Висновок перший — в умовах диктатури пролетаріату навіть останній кінчений петеушник має право на подвиг і нірвану. Висновок дру¬гий — в умовах битви між транснаціональними корпорація¬ми сам термін «культурна революція» зовсім не обов'язково повинен мати відношення до культури як такої, часто йдеть-
Блок НАТО
ся безпосередньо про погроми, мордобій та інші народ¬но-пісенні обряди. І останній висновок — можна, звісно, спробувати передбачити можливість появи пересічного хун- вейбіна на вітчизняних політико-культурних теренах, про¬те не слід забувати, що хунвейбін — це звучить гордо, але лише в Китаї. А як говорив інший письменник, В. Аксьонов: «Однако то, что касается Китая, не относится к остальному 196 человечеству».
Вогонь по штабах
З чого би мали почати українські хунвейбіни, якби рап¬том господь наш подав їм таємний знак, закликавши до ак¬тивної діяльності на благо вітчизни? Чи мали би вони фронт роботи і підтримку на місцях? І наскільки можливим узагалі є моральне зростання та духовна самореалізація пересічно¬го українського хунвейбіна в умовах накопичення первин¬ного капіталу? Питання лише на перший погляд видаються риторичними. Паскудність політичної ситуації, за якої мо-лода шпана може брати участь у великій політиці лише на правах стукачів-агітаторів, на зразок російських «наших», чи наших молодих соціалістів, чия партійна символіка нагадує рекламу мобільного оператора, так ось — подібна паскуд¬ність значно обмежує фантазію молодого радикала, не го¬ворячи вже про його моральне зростання. Як казав Павло Тичина, до кого говорить — в той час
