як нові ліві відпра-цьовують бабло російських нафтоконцернів, а нові праві ганяють вулицями древнього Києва планокурів та педерас¬тів, легковажно плутаючись у термінах, мало кого взагалі обходить необхідність формування нового культурного про¬стору, або, як любить говорити українська інтелігенція, фор¬мування нової культурної парадигми. Тому, доки стару куль¬турну парадигму хапає кондратій соціальної неадекватності,
а адепти нової культурної парадигми більше переймаються перевагами стартових пакетів, сама поява «нових гнівних», здатних заїхати в м’яку пахвину зажирілому адмінресурсу, лишається більш ніж затребуваною. І ось чому.
Блок НАТО
Могильником української незалежності, або хоча 6 того найкращого, що в ній є, обов’язково стане вітчизняна 6ю- 198 рократія. Саме той незлічений соціально-класовий прошарок, котрий надійно засів у тілі молодого українського суспіль¬ства, мов м’ясна прожилка в святковій свинині, такий собі мідл-клас для бідних, старі, пропалені димами дефолту кон¬торники, які підпилюють ніжки поступу та прогресу, що 6 під цими стрьомними на загал термінами не розумілось. Ось вони — ці конторники, тилові криси комсомолу — і скрутять коли-небудь голову і старій парадигмі, і новій, і ненаро¬дженій. Тому що все — і благородна в своїй психоделічності ідея донбасько-криворізької федералізації, і строга в своєму аристократизмі химера галицького монархізму, і непідробне в своєму героїзмі мучеництво кримських пенсіонерок-шахі- док, котрі кидаються на натівські лінкори з батлами коктей¬лю Молотова, і навіть аскетичні в своїх відсотках по креди¬ту духовні практики прихильників київського мера — все це рівномірно і благополучно розбивається об цегляну клад¬ку, за якою бюджетник тримає кругову, відбиваючись від ближнього космосу реальності та історичних перспектив. І тому самі перспективи, не говорячи вже про реальність, і навіть ближній космос, із дальнім включно, лишаються лише мерехкими, як любить говорити українська інтелігенція, си- мулякрами, що насуваються пізньої години з боку карпат¬ських перевалів у бік темних коридорів обласних управлінь
культури і зникають щоранку з першими променями сонця і першими сигналами «Променя».
Таким чином, першим, засадничим пунктом морального кодексу українського хунвейбіна має бути не вірність політич¬ній платформі чи сталева ідейна догматика, а скоріше навпа¬ки — вироблення і становлення українського народного со¬борного дрес-коду, незалежно від політично-адміністративної чи ойкуменічно-сексуальної орієнтації. Починати потрібно з речей світоглядних, хай це будуть незначні стилістичні зміни, скажімо, люстрація замість пенсії, або лсд замість пдв — мо¬лодий організм республіки потребує стилістичного оновлення, далі він сам подолає в собі цю невпевненість молодого при-щуватого петеушника, з його неконтрольованим потягом до портвейнів та онанізму. Бог з нею — з чистотою марксистських заповітів, куди важливіше пройтися піонерськими загонами по бухгалтеріях і відділах кадрів, оскільки кадри, як відомо, вирішують все, тому й починати потрібно з них. Усе не так вже й складно. По-перше, потрібно реквізувати в населення всі приймачі та транзистори — повірте мені, що місячна звукоі¬золяція позитивно відіб’ється на генофонді нації. По-друге, державна преса. Пропоную палити свіжі наклади разом із ко-ректорами. Потім пошта і телеграф. Знищуються як атавізм. Можна лишити хіба що нет, і то в режимі порноресурсів. Не слід також забувати про телебачення — ці мухомори радян¬ського побуту, геморой затишних осель, тоталітарні органи нашої злочинної цивілізації.
Але насамперед усе ж таки — управління культури. Плюс управління у справах сім’ї та молоді. В жодному разі не можна
Блок НАТО
забувати про управління у справах сім’ї та молоді. Полонених не брати. Живими вони все одно не здадуться. Вони забари¬кадують двері та вікна своїх управлінь звітами про культур¬ний розвиток регіону і будуть тягнути час, аби встигти зжер¬ти всі плани і графіки роботи культмасового сектору, що накопичились у них від часів розвінчання культу Сталіна. Не можна дозволити їм пережувати всі ці графіки, ці графіки в 200 обов’язковому порядку потрібно буде вивісити на граніті їхніх братських могил, аби жодна сука в світлому майбутньому на¬віть подумати боялась про виведення графіків культурного
