Вітер приносить його з моря, перемішує з піщинками й жбур¬ляє тобі це в лице. Море штормить, і його брудні хвилі раз по раз змочують і без того сірий пісок. Небо розмальоване всіма кольорами веселки, за умови, що сіро-чорна веселка існує вза¬галі. На горизонті — суцільна темрява. Дощ боляче січе по шкірі. Тобі зимно, ти береш мене за руку. Десь на периферії зору шниряють підозрілі типчики в чорних кашемірових паль¬тах з піднятими комірцями, в кашкетах — чорних, як небо.
Я боюсь їх теж — не менше, ніж ти.
У море веде дерев’яний пірс, збитий із білих дощок. Пірс укритий болотяними латками, що відліпилися від підошов со¬тень людей. Пірс густо загаджений чорними чайками.
Чайки літають над паромами й баржами, жалібно скигля¬чи про порятунок. Вони виглядають за чимось смачненьким. Часом один із птахів не витримує голоду й наважується пір¬нути в чорну, масну юху моря. Такі більше не випірнають. Тон¬ка нафтова плівка миттю обволікує пір’я, і вони перетворю-
ються на безпорадні ганчірки, які море по кількох днях викине на берег.
Море, що б’ється об палі пірса, залишає на стовпах смер¬дюче шумовиння. Якщо Венера й справді народилася саме з такої піни, то залишається тільки поспівчувати бідоласі. Не- чистотні хвилі викидують на мокрий берег слизькі бурі патич¬ки глибоководних водоростей або ж просякнуті райдужною 132 бензинововою плівкою трупики чорних чайок.
Е с е ї
Гудіння паромів.
Запах йоду.
Скімління чайок.
Під найбільшою купою гнилих водоростей, нанесених при-пливом, сидить хлопчик — років так шести-семи, не більше. Він бавиться здохлою чайкою, зовсім не відчуваючи нудотного запаху гниття, солярки та йоду, що міазмує з її тільця. Хлопчик одягнутий у лахміття, він дуже брудний. На ньому розхриста¬на темно-синя сорочка, така зашурґана й засмальцьована, що виграє дешевим блиском жиру. Штанці настільки куці, що дістають малому заледве до середини гомілок. Штани корич¬неві й зашкарублі від бруду. Матня зяє брудним коричневим ротом, у горлянці якого жовтіють несвіжі труси. На місці ви¬дертих ґудзиків залишилися чорні нитки, що висять, як чут¬ливі вусики тарганів, заштивнілі від бруду й солі.
Хлопчику байдуже. Він уже так звик до своїх штанів, що навіть брак запинок на матні він розцінює як належне. Волос¬ся у хлопчика збилось у масні блискучі пасма, в які набилися дрібні піщинки.
Хлопчик підводить очі від мертвої, просяклої морем чайки і прискіпливо дивиться на матросів, що стоять на пірсі. їх троє. Вони стоять, невимушено витягнувши ноги, курять найдешев-
ші цигарки без фільтра і брудно лаються, спльовуючи густі харчки в море.
Гудіння паромів,
Скімління чайок.
Туман, що насувається.
