повному мороці він знай собі торочив:
- Ох, це що, галюцинація? Чи це кінець?
- У, зануда! - не витерпів Діґорі. - Ми ж не планували тягти його із собою. Матір Божа, ну й пікнічок. Поллі, ти тут?
- Тут я, тут. Припини штовхатися.
- Та я не штовхаюся... - почав було Діґорі, але продовжити не встиг, адже їхні голови вигулькнули під зелене, тепле сонячне світло Лісу. І щойно вони вибралися зі ставочка, Поллі вигукнула:
- Поглянь! Ми притягли із собою стару конячку! І містера Кеттерлі. І фірмана. Оце так штука!
Заледве Джедіс угледіла, що вони знов у тому мерзотному лісі, як сполотніла та безсило похилилася вперед, занурившись обличчям у кінську гриву. Здавалося, її нестерпно нудить. Дядько Ендрю невпинно тремтів. А от Суничка навпаки струсонув гривою та радісно заіржав; йому, здається, тут трохи покращало. Уперше з того моменту, як Діґорі його побачив, кінь уповні вгамувався. Вуха, що їх він весь час розлючено притискав до голови, повернулися куди годиться, а пекельний вогонь у очах згас.
- Отак, мій стариганчику, - примовляв фірман, поплескуючи Суничку по холці, - отак ліпше. Віддихни.
І тут Суничка вчинив як усяка нормальна тварина. Потерпаючи від спраги (що не дивно), він спроквола дочвалав до першої-ліпшої калюжки та ступив у неї, щоби напитися. Діґорі в цей час усе ще тримався за Відьмину п’яту, а Поллі стискала його руку. Долоня фірмана лежала на Суниччиній холці, а дядечко Ендрю, несила впоратися із тремом, щойно сперся на іншу фірманову руку.
- Хутко! - скомандувала Поллі, глипнувши на Діґорі. - Зелені!
Отож, напитися бідній конячці так і не судилося. Натомість усе товариство несподівано опинилося в непроглядній, густій пітьмі. Суничка заіржав, а дядечко Ендрю запхинькав. Діґорі сказав:
- Оце так пофартило.
Запала невеличка пауза. Тоді озвалася Поллі:
- Хіба ми не мали вже прибути?
- Схоже, ми вже кудись прибули, - відповів Діґорі. - Принаймні я стою на чомусь твердому.
- Справді, тепер і я зауважила, - погодилася дівчинка. - Але ж чому так темно? Слухай, може, ми потрапили в зіпсуту калюжу?
- Може, це Чари, - припустив Діґорі. - Тільки ми повернулися серед ночі.
- Ніякий це не Чари, - пролунав голос Відьми. - Це порожній світ. Це Ніщо.
