якийсь дюйм, та, зіп’явшись дибки, різко спинився. Кеб на повнім ходу наразився на ліхтар і розлетівся на друзки. Але Відьма одним колосальним стрибком завбачливо перестрибнула з даху на змилену кінську спину. Тоді, вмостившись верхи, нахилилася вперед і зашепотіла щось коневі у вухо, Схоже, ці слова мали не вгамувати тварину, а лише роз’ятрити: кінь вмить знову здибився, вискливо заіржав та перетворився на веремію очей, ратиць, зубів та розмаяної гриви. Тільки дійсно віртуозний вершник зумів би втриматися на ньому.
Не встиг Діґорі продихнути, як одночасно сталося все, що тільки могло. Другий кеб примчав навздогін за першим; звідтам вистрибнули гладкий чоловік у сюртуку та поліцейський. По хвильці над’їхав і третій екіпаж, де виявилося ще двійко поліцейських. За ним не забарилися чоловік із двадцять велосипедистів (переважно це були хлопчаки- посильні); вони без угаву оглушливо тренькали дзвониками, улюлюкали та свистіли. Наостанок дошаркалася ціла юрма пішого люду: всі як один розпашілі від бігу, проте помітно втішені пригодою. Вздовж усієї вулиці поквапом розчахувалися вікна, а з кожних парадних дверей виткнула носа покоївка або ж дворецький. Усі прагли потішитися забавою.
Тим часом із рештків розбитого кебу мляво випорпувався старенький чоловік. Кілька ґав кинулися йому на допомогу, та оскільки всяк завзятий добродій тягнув у свій бік, мабуть, бідака не гірше б вивільнився й самотужки. Діґорі припустив, що той старенький, напевно, дядечко Ендрю, але обличчя було годі розгледіти за циліндром, що настромився йому на голову до самого підборіддя.
Діґорі вискочив із дому та пристав до юрми.
- Ось ця жінка, ось вона! - загорлав гладкий чолов’яга, тицькаючи пальцем у Джедіс.
- Виконуйте свій обов’язок, констеблю! Вона обчистила мою крамницю на сотні й тисячі фунтів! Подивіться на разок перлів у неї на шиї - він мій. А вона мені ще й око підбила до всього.
- Точно, то вона й була, начальнику, - озвався хтось із натовпу - А садно ж-то яке - прошу пана! Замашний, ма’ть, був духопелик. Солодкий Ісусе! Ну й силачка!
- Вам би до нього добрячого сирого біфштекса притулити, містере. Ьаме те, що треба. - зауважив хлопець із м’ясної лавки.
- Так, - втрутився головний полісмен, - що тут усе-таки коїться?
- Ну я ж вам кажу, вона... - почав гладкий, але тут хтось гукнув: “Старого суцігу не
проґавте! Це ж він її туди припер!”.
Старенький пан, що, без сумніву, був дядьком Ендрю, нарешті спромігся звестися на рівні і тепер обмацував забиті місця.
- Так, - знову сказав поліцейський, - що це все таке?
- Вумбу... пумбу... шумбф... - долинув із надр циліндру глухий голос дядечка Ендрю.
- Негайно припиніть, - посуворішав поліцейський. - Не бачу нічого смішного. Знімайте свого капелюха, зрозуміло?
