Сказати було куди легше, ніж зробити. Дядько Ендрю довгий час даремно борюкався зі своїм циліндром, аж поки двоє поліцейських не вхопили капелюха за краї та не стягли його геть.
- Красно дякую, красно дякую, - замимрив страдницьким голосом дядечко. - Дякую вам дуже. Боже мій милий, яке жахливий струс. Якби хтось налив мені ковточок бренді...
- Приділіть мені увагу, якщо ваша ласка, - перервав його поліцейський, витягаючи грубезного записника і крихітний олівчик. - Ця молода пані - разом із вами?
- Стережися! - гукнули тут разом кілька голосів, і страж порядку дивом устиг відскочити назад: кінь ледве не вальнув його ратицями з такою силою, що пан поліцейський напевно врізав би дуба. Тоді відьма розвернула жеребця так, щоб той опинився мордою до натовпу і задніми ногами на хіднику, а сама заходилася завзято відтинати поводи від екіпажу довгим блискучим кинджалом.
Увесь цей час Діґорі намагався прилаштуватися зручніше, щоб дотягнутися до Відьми. Це було не так просто, адже з одного боку поблизу нього скупчилося багато народу, а з іншого боку він мусив пропихатися поміж метушливими кінськими ратицями та огорожею круг напівпідвалу будівлі. Якщо ви хоч трохи знаєтеся на конях, а особливо якщо бачили їх у такому стані, як у сердешної скотинки під Відьмою, то зрозумієте, що це був би вельми ризикований хід. Діґорі знався на конях непогано, та усе ж зуби стис і наготувався рвонути вперед, щойно випаде слушна мить.
Поза тим до центру юрми нарешті проштовхався якийсь червонопикий чолов’яга в котелку.
- Добридень! Пане поліцейський, - звернувся він, - панночка, бачте, на моїй конячці сидить, і візочок теж мій, отой, котрий вона на трісочки побила.
- Так, не всі водночас, не всі водночас, - запротестував поліцейський.
- Та який там час! Часу взагалі ніц нема! - збентежився фірман. - Я цю конячку, прошу пана, гарно знаю, не те що ви. То не просто собі коник. У нього татуньо в кавалерії робили, охвіцерським скакуном були. Якщо панночка, Боже борони, буде його далі шкилювати, він когось Їй-Бо заб’є. Ану дайте підійду.
Поліцейський був тільки радий нагоді забратися від коня подалі. Фірман зробив крок уперед, подивився на Джедіс та мовив доволі лагідно:
- Ну ж бо, панночко, дайте я до його морди ближче підберуся, а ви собі злазьте помаленьку. Я ж бачу, ви панночка зі шляхти, нащо вам ота халепа. Йдіть собі додому, чайочку посьорбайте гарненько, та ляжте собі тихесенько, воно диви й минеться.
Тої ж миті він простяг руку до кінської морди зі словами:
- Спокійно, Суничко, спокійно, мій хлопчику. Заспокойся.
І тут Відьма вперше заговорила.
- Скотино! - прогримів її холодний впевнений голос, легко подолавши весь інший галас. - Ану геть свої руки від царського скакуна! Перед тобою Імператриця Джедіс.
Розділ восьмий
