БІЙКА ПІД ЛІХТАРЕМ
- Хо! Імператриця, кажеш? Треба це обмізкувати, - пролунав чийсь голос.
Тоді хтось інший вигукнув:
- Ура Імператриці всього Колні Хатч7! - і кілька голосів долучилися до нього.
Обличчя Джедіс зашарілося, і вона ледь помітно вклонилася натовпу. Але тут
здравниці потонули в нестримному реготі, й Відьма втямила, що з неї просто кепкують. Вона змінилася на лиці й перекинула ножа в ліву руку, а тоді зробила дещо моторошне та неймовірне. Легко, заввиграігци, йіби це була найзвичайніша в світі річ, Відьма простягла правицю та виламала з ліхтаря товсту металеву поперечину. Може, вона й позбулася у нашому світі своїх магічних здібностей, але сила, во- чевидьки, залишалася з нею: Джедіс могла зламати сталевий прут, наче цукерку-льодя- ник. Вона підкинула нову зброю в повітря, запросто впіймала її знову, змахнула металевою палицею над головою та пришпорила коня.
“Зараз - мій єдиний шанс,” - подумав Діґорі. Він метнувся поміж конем й огорожею та подався вперед. Якби тварина завмерла хоч на мить, він легко б дотягся до Відьминої п’ятки. Та щойно він рвонувся, пролунав огидний гуркіт і глухий удар об землю. Це Джедіс навідліг лупнула головного поліцейського по шолому - сердега беркицьнувсь, наче кегель у кегельбані.
- Мерщій, Діґорі. Треба її зупинити, - сказав голос у нього за спиною. То була Поллі, яка примчала, щойно їй дозволили вилізти з ліжка.
- Ти молодчина, - зрадів їй Діґорі. - Тримайся за мене міцніше, поратимешся з перснем. Не забудь - жовтий. І не вдягай, поки я не закричу.
Гуркіт пролунав удруге, і наступний поліцейський гупнувся об землю. Тоді розлючено заревла юрма: “Стягніть її з коня! Наберіть каміняччя! Викликайте військових!”. Проте більшість ґав уже натхненно давали драла. Однак фірман, вочевидь, найхоробріший та водночас найдобріший з усіх, все одно тримався якомога ближче до коня, ухиляючись на всі боки від Відьминого прута, і намагався упіймати свого Суничку за морду.
Юрма знову свистіла та ревла. Над головою в Діґорі просвистіла каменюка. Тоді долинув голос Відьми, чистий і потужний, наче велетенський дзвін, і тепер він видавався майже щасливим:
- Покидьки! Ви дорого заплатите за це, коли я завоюю ваш світ. Каменя на камені не залишиться від вашого міста. Я вчиню з ним як із Чарном, Феліндою, Сорлісом. Брамандіном!
Діґорі нарешті спромігся ухопити її за щиколотку. Відьма брикнула п’ятою, загиливши йому по зубах. Від болю хлопець розпружив пальці; крізь розсічену губу рот швидко наповнювався кров’ю. Десь дуже близько пролунав голос дядечка Ендрю, більше схожий на тремтливе повискування:
- Мадам... моя люба юна пані... заради всього святого... опануйте себе...
Діґорі вдруге вчепився у п’ятку Джедіс, і знову його було відкинуто. Ще кілька чоловік покотилися від ударів сталевого прута. Діґорі шарпнувся втретє - упіймав'Джедіс за п’яту - стиснув наче лещатами та загорлав до Поллі: "Гайда!”, і... о, слава Богу! Розлючені та налякані обличчя розчинилися. Усі, опріч мармизи дядечка Ендрю. Поруч із Діґорі в
