– Справді так може статися.

– У тому світі люди постійно стають несповна розуму?

– Та ні, це не так. Особливо не божеволіють. Тобто поводяться так само, як ми в цьому світі.

Подруга взяла в руку прутень Тенґо.

– У нетутешньому світі люди поводяться так само, як у цьому світі. Якщо так, то в чому сенс нетутешнього світу?

– Сенс нетутешнього світу в тому, щоб переписати минуле тутешнього світу, – відповів Тенґо.

– Хіба можна переписати минуле, як того заманеться?

– Так, можна.

– І ти хочеш переписати минуле?

– А ти не хочеш?

Подруга хитнула головою.

– Я зовсім не хочу переписувати ні минулого, ні історії. Я хочу переписати нашу сучасність.

– Але ж якщо переписати минуле, то, природно, зміниться і сучасне. Бо сучасне формується завдяки накопиченню минулого.

Вона знову глибоко зітхнула. І кілька разів підняла й опустила на долоні прутня – так, ніби випробовувала ліфт.

– Лише одне можна сказати. Ти вундеркінд з математики, маєш розряд із дзюдо і пишеш роман, а проте нічогісінько не розумієш у цьому світі.

Такий висновок особливо Тенґо не здивував. Для нього було, так би мовити, нормальним те, що він нічого не розуміє. Особливого відкриття в цьому він не побачив.

– Ну, гаразд, не розумієш. – Подруга повернулася грудьми до Тенґо. – Ти – мрійливий вчитель математики підготовчої школи, що кожного дня пише роман. Таким будь і далі. Мені дуже подобається твій пісюн. Формою, величиною, відчуттям. Твердий чи м'який. Коли здоровий чи хворий. Тож зараз він належить мені. Так, справді?

– Так, – визнав Тенґо.

– Я, здається, раніше казала, що я страшно ревнива?

– Я це чув. Ревнива понад усяку логіку.

– Понад будьяку логіку. Здавна постійно такою була. – І почала повільно рухати пальцями. – Я ще раз зроблю його твердим. Ти не заперечуєш?

Тенґо відповів, що не має особливих заперечень.

– Про що ти зараз думаєш?

– Як ти в коледжі слухаєш лекції з англійської літератури.