– Можливо, цей сон на щось натякає?

– Наприклад, на що?

Вона не відповіла на запитання Тенґо. А натомість запитала:

– Тенґокун, ти хочеш послухати найстрашнішу частину цього сну?

– Хочу.

Вона глибоко зітхнула, а Тенґо відчув, ніби на його соски подув поривчастий вітер, що пробився крізь вузьку протоку.

– Можливо, я сама – чудовисько. У якийсь момент подумала про таке. Може, люди побачили, що я наблизилась, і, квапливо переставши їсти, кинулися надвір? І поки я тут, вони не можуть повернутися? Та, незважаючи на це, я мушу чекати в хатині їхнього повернення. Від такої думки мені стає дуже страшно. Ніхто мене не врятує.

– А може, – сказав Тенґо, – це твій дім, і ти сама чекаєш свого повернення.

Сказавши ці слова, Тенґо збагнув, що цього не слід було робити. Але слово не горобець: вилетить – не піймаєш. Подруга довго мовчала. Потім рішуче стиснула його яєчка – так сильно, що він не міг дихати.

– Навіщо ти сказав такі жорстокі слова?

– Без жодного наміру. Просто раптом спало на думку, – насилу видушив із себе Тенґо.

Подруга розслабила руку й зітхнула. А тоді сказала:

– А тепер розкажи про свій сон. Сон, який ти бачиш.

Нарешті вирівнявши дихання, Тенґо відповів:

– Як я вже казав, я майже не бачу снів. Особливо останнім часом.

– Всетаки хоч трошки, мабуть, бачиш. Бо нема на світі людей, яким нічого не сниться. Якби ти таке сказав, зіпсував би настрій докторові Фройду.

– Можливо, бачу, та коли прокидаюся, як слід не пам'ятаю. Хоча залишається враження, що начебто бачив сон, його змісту, проте, зовсім не можу пригадати.

Подруга поклала прутень Тенґо на долоню і старанно зважувала його – так, ніби його вага могла щось важливе сказати.

– Ну що ж, сну не чіпатимемо. Натомість розкажи про роман, який зараз пишеш.

– Про роман, який зараз пишу, не хочеться розповідати.

– Та не треба розповідати весь сюжет, від початку до кінця. Цього я не вимагаю. Бо я добре знаю, що при такій здоровій статурі ти чутливий юнак. Можеш розказати хоч трошки – якусь складову частину або маленький епізод. Хочу, щоб ти відкрив тільки мені те, чого ніхто інший на світі не знає. Ти сказав мені жорстокі слова, а тому я хочу такого відшкодування. Розумієш, що я кажу?

– Здається, розумію, – невпевненим голосом відповів Тенґо.

– Ну то, розповідай.

– Це розповідь про мене самого. Або про когось, змодельованого за моїм зразком.