Аомаме поглядала на червоне вино у склянці.

– Може, й страшно. Та принаймні я маю кохану людину.

– Навіть якщо вона вас не кохає?

– Якщо можна когось щиро любити, то життя набуває сенсу. Навіть якщо не маєш змоги жити з ним разом.

Аюмі на мить задумалася над сказаними словами. Підійшов офіціант і долив вина у склянки. Ковтнувши його, Аомаме подумала: «Аюмі таки казала правду. Який це чорт присікався до такого чудового вина?»

– Аомамесан, я в захопленні від вас. Як ви пофілософському на все дивитеся!

– Нічого подібного. Просто я щиро так думаю.

– І я мала кохану людину, – ніби звіряючись, сказала Аюмі. – Хлопця, старшого на три роки, з яким уперше переспала відразу після закінчення середньої школи вищого ступеня. Однак невдовзі він зійшовся з іншою дівчиною. І я після того почувалася душевно спустошеною. Тяжко переживала. З ним розсталася, але відчуття спустошеності все не минало. Він виявився негідним, двоєдушним. Хоча був приємним у поводженні. Та все одно я кохала його.

Аомаме кивнула. Аюмі надпила вина.

– І тепер він іноді мені телефонує. Мовляв, хоче зустрітися. Звичайно, його цікавить моє тіло. Це ясно. А тому я не йду на побачення. Бо як зустрічатимусь, то врештірешт лиха не минути. Головою це розумію, а організм реагує посвоєму. Так і кортить, щоб він мене обійняв. Коли накопичуються такі відчуття, я іноді шалено розпускаюся. Ви розумієте, що я хочу сказати?

– Розумію, – відповіла Аомаме.

– Він справді нікудишній. Скупий та й у сексі невправний. Але принаймні не боїться мене. І, в усякому разі, під час зустрічі дорожить мною.

– Тоді вибору нема, – сказала Аомаме. – Бо його визначає протилежна сторона. Це не те, що вибирати страви у меню.

– Щось подібне я відчуваю тоді, коли жалію, що помилилася у виборі страв у меню.

Обидві засміялися.

– А знаєте, нам здається, ніби ми самі вибираємо – чи то страву в меню, чи то чоловіка, чи то щось інше, та, можливо, насправді ми не робимо жодного вибору. Можливо, від самого початку все наперед визначено, а ми тільки вдаємо, що вибираємо. Може, свобода волі – це лише віра. Так іноді я гадаю.

– Якщо це так, то людське життя безпросвітне.

– Мабуть.

– Та якщо випадає когось любити, навіть осоружного, який до тебе байдужий, то людське життя не є пеклом. Навіть якщо воно безпросвітне.

– Саме це я хотіла сказати.

– Аомамесан, – вела далі Аюмі, – мені видається, що цей світ позбавлений логіки й сердечності.

– Можливо, – погодилася Аомаме. – Але змінити його вже ніхто не зможе.

– Давно минув термін повернення товару, – сказала Аюмі.