– Я не маю злого наміру, навіть якщо запитаю щось незвичне. Гадаю, ви розумієте. Просто з цікавості. Та є люди, які сердяться, коли іноді про таке запитую.

– Не турбуйтеся. Я не сердитимусь.

– Справді? Всі сердяться в таких випадках.

– Я – особлива. Тому будьте спокійні.

– У дитячі роки чоловіки вам нічого незвичного не заподіяли?

Аомаме хитнула головою.

– Гадаю, що ні. А що таке?

– Просто так спитала. Добре, якщо не заподіяли, – сказала Аюмі. Після того перемінила тему розмови. – А коханця ви мали? Тобто людину, з якою можна серйозно дружити?

– Ні, не мала.

– Жодного?

– Тільки одного, – відповіла Аомаме. І, трохи завагавшись, вела далі: – Правду кажучи, я до двадцяти років залишалася незайманою.

Аюмі на хвилину втратила мову.

– Така приваблива? Неймовірно.

– Просто я цим не цікавилася.

– Чоловіками?

– Мені подобався тільки один хлопець, – сказала Аомаме. – Закохавшись у нього в десятирічному віці, я потиснула йому руку.

– Закохалися в десятирічного хлопця? Оце й усе?

– Так.

Аюмі взяла в руки ніж та виделку й заходилася зосереджено різати на дрібні шматочки смажені пилчасті креветки.

– І де зараз цей хлопець і що робить? Аомаме хитнула головою.

– Не знаю. Ми з ним училися разом два роки – в третьому й четвертому класі початкової школи в містечку Татікава префектури Тіба. Але на п'ятому році я перейшла у столичну початкову школу, й відтоді я його ні разу не бачила. І нічого про нього не чула. Якщо він живий, то мені відомо тільки те, що йому зараз двадцять дев'ять років. А восени, напевне, виповниться тридцять.

– І ви не захотіли дізнатися, що він зараз робить? Гадаю, це не дуже складно.

Аомаме рішуче хитнула головою.

– Не мала бажання.