58 Розжеврілось і закурилось, Блакитне полом’я взвилось; Од диму сонце закаптилось, Курище к небу донеслось. Боги в Олимпі стали чхати; Турн їм ізволив тимфи дати, Богинь напав від чаду дур; Дим очі їв, лилися сльози, З нудьги скакали так, як кози; Зевес сам був, мов винокур. 59Венеру ж за душу щипало, Що с флотом поступили так; Од жалю серце замирало, Що сяде син на міль як рак. В жалю в слізах і в гіркім смутку Богиня сіла в просту будку, На передку сів Купидон; Кобила їх везе кривая, Цибелла де жила старая, Щоб сій язі оддать поклон. 60 Цибелла, знають во всіх школах, Що матір’ю була богів; Ізмолоду була не промах, Коли ж як стала без зубів, То тілько на печі сиділа, З кулешиком лемішку їла І не мішалася в діла. Зевес їй оддавав повагу І посилав од столу брагу, Яку Юнона лиш пила. 61 Венера часто докучала Зевесу самою бридней, За те в немилость і попала, Що нільзя показать очей. Прийшла Цибеллу умоляти І мусила їй обіщати Купити збитню за алтин, Щоб тілько Зевса умолила, Вступиться за троян просила, Щоб флота не лишився син. 62 Цибелла же була ласуха, Для збитню рада хоть на все; До того ж страшна говоруха, О всякій всячині несе. Стягли її насилу з печі, Взяв Купидон к собі на плечі, В будинки к Зевсу і поніс. Зевес, свою уздрівши неню, Убгав ввесь оселедець в жменю, Насупив брови, зморщив ніс. 63 Цибелла перше закректала, А послі кашлять начала, Потім у пелену смаркала І дух п’ять раз перевела: «Сатурнович, змилосердися, За рідную свою вступися! — К Зевесу шокала стара. — Безсмертних смертні не вважають І тілько що не б’ють, а лають; Осрамлена моя гора! 64 Мою ти знаєш гору Іду І ліс, де з капищем олтар; За них несу таку обиду, Якой не терпить твій свинар На зруб я продала троянцям, Твоїм молельщикам, підданцям, Дубків і сосен строїть флот. Твої уста судьбам веліли, Були щоб ідські брусся цілі, Нетліннії од рода в род. 65 Зиркни ж тепер на тибрські води, Дивись, як кораблі горять! — їх палять Турнові уроди, Тебе і всіх нас кобенять. Спусти їм — то таке закоють І власть твою собі присвоють, І всім дадуть нам киселя; Сплюндрують ліс, розриють Іду; Мене ж, стару, уб’ють, мов гниду, Тебе прогонять відсіля». 66 «Та не турбуйтесь, паніматко! — Зевес з досадою сказав. — Провчу я всіх — і буде гладко; Анахтем вічний — Турн пропав!» Зиркнув, мигнув, махнув рукою Над Тибром, чудною рікою, Всі врозтич кораблі пішли; Як гуси, в воду поринали, Із кораблів — сирени стали І разні пісні підняли.
