Всіх лає, б’є, пужа, яриться, К роботі приганя майстрів. 32 І сонце злізло височенько, Уже час сьомий ранку був; Уже закушовав смачненько, Хто добре пінної лигнув; Уже онагри захрючали, Ворони, горобці кричали, Сиділи в лавках крамарі; Картьожники же спать лягали, Фіндюрки щоки підправляли. В суди пішли секретарі. 33 А наші з хмелю потягались, Вчорашній мордовав їх чад; Стогнали, харкали, смаркались, Ніхто не був і світу рад. Не дуже рано повставали І льодом очі протирали, Щоб освіжитись на часок. Потім взялись за оковиту І скликали річ посполиту — Поставить, як іти в поход. 34 Тут скілько сотень одлічили Аркадських жвавих парубків І в ратники їх назначили; Дали їм в сотники панів. Дали значки їм з хоругвою, Бунчук і бубни з булавою, Списів, мушкетів, палашів. На тиждень сала з сухарями, Барильце з срібними рублями, Муки, пшона, ковбас, коржів. 35 Евандр, Палланта підозвавши, Такі слова йому сказав: «Я, рать Енею в поміч давши, Тебе начальником назвав. А доки в паці будеш грати? З дівками день і ніч ганяти І красти голубів у всіх? Одважний жид грішить і в школі, Іди лиш послужи на полі; Ледащо син — то батьків гріх. 36 Іди служи, годи Енею, Він зна воєнне ремесло; Умом і храбростю своєю В опрічнеє попав число. А ви, аркадці, — ви не труси, Давайте всім і в ніс, і в уси, Паллант мій ваш єсть атаман. За його бийтесь, умирайте, Енеєвих врагів карайте, Еней мій сват — а ваш гетьман. 37 А вас, Анхизович, покорно Прошу Палланта доглядать; Воно хоть паруб’я, неспорно, Уміє і склади читать; Та дурень, молоде, одважне, В бою як буде необачне, То може згинуть неборак; Тогді не буду жить чрез силу, Живцем полізу я в могилу, Ізгину, без води мов рак. 38 Беріте рать, ідіте з богом, Нехай Зевес вам помага». Тут частовались за порогом, Евандр додав такі слова: «Зайдіть к лидійському народу, Вони послужать вам в пригоду, На Турна підуть воювать. Мезентій їх тіснить, зжимає, На чинш нікого не пускає, Готові зараз бунт піднять». 39 Пішли, розвивши короговку, І сльози молодьож лила; Хто жінку мав, сестру, ятровку, У инчих милая була. Тогді найбільш нам допікає, Коли зла доля однімає, Що нам всього миліше єсть. За милу все терять готові: Клейноди, животи, обнови. Одна дороже милой — честь! 40 І так, питейним підкрепившись, Утерли сльози із очей; Пішли, марш сумно затрубивши; Перед же вів сам пан Еней. Їх первий марш був до байраку, Прийшовши, стали на биваку, Еней порядок учредив. Паллант по армії діжурив,
