сміє зазіхнути на твоє життя, любий Станіславе, інакше матиме справу зі мною! А зі мною жарти недобрі!' Я підніс йому до самих окулярів, аби він таки побачив, мій добрячий кулачисько. 'Що на це скажеш?' — переможно спитав я.
'Гадаю, не один ніс було розквашено цією штукою', — чітко відповів Станіслав. 'Отож-то!' — підтвердив я його правоту і ми обидва зайшлися сміхом.
Тоді, пригадавши собі, для чого ми тут сидимо, Станіслав ухопився за гітару і без надриву, як те іноді трапляється в іноземців, але мужньо проспівав 'Оgпі amante e guerrer'(6). 'Щось мені здається, друже Станіславе, ніби ти закоханий. Так воно чи ні?' — вирішив я з'ясувати. 'Я маю нещасливе кохання, отче Антоніо', — була відповідь. 'Тобто?' — не задовільнився я. 'Моя кохана є заміжньою жінкою. Я пожадав жінку ближнього. Я готовий усе на світі зробити для неї', — по цих словах він гикнув. 'І що далі?' — не полишав його я. 'Одного разу вона віддала мені своє тіло. Але тепер мені здається, що душа її лишилася невідданою'. 'Отже, ти не досить добре впорався з її тілом, — виснував я. — Розкажи мені докладніше, як це було'. 'Я зробив для неї все, що міг, і їй було нестерпно добре. Стіл, на якому вона лежала, ходив ходором під нею'. 'Не вдавайся аж до таких подробиць, хлопче, — зауважив йому я. — Не потребую знати твого з нею modus coiti (7). Скажи мені краще, як вона на тебе дивиться: з відданістю, ввічливістю чи закритістю?' 'Я сказав би, що із ввічливою закритістю, отче Антоніо', — відповів він
