на це. 'Тоді вітаю! Вона любить тебе!' — запевнив його я. І зненацька поставив питання руба: 'Ти хочеш порішити її чоловіка?' 'Що ви, отче, — розвіяв він мої підозри. — Вони й без того розлучаються. Невдовзі їдуть до Риму по дозвіл на розлучення'. 'Ну, тоді тим більше — не скисай! І завжди май надію на Бога, — нагадав я йому. — І на святого Валентина, який сприяє в таких аферках!' По цьому я спом'янувся, що час настав на вшанування числа десять, тож келихи було наповнено по вінця. 'За десять заповідей Божих, — почав я, однак довго не міг згадати якусь іншу прикметну десятку. Нарешті здобувся на ще одне. — За десять кар єгипетських!' А ще через хвилину доповнив: 'І за десять міст палестинських'. Коли число десять було належним чином пошановано, а келихи осушено, постановив я вдатися до музики і, повернувши собі лютню, підібрав на ній спершу 'Duolsi la vita', а тоді — без будь-яких переходів — 'Ессо la primavera'(8). однак лютня якогось біса перестала мене слухатися, можливо тому, що робилося чимраз холодніше і в мене задубіли пальці, до того ж я переплутав слова. 'А скажи-но, хлопче, забув, як ти називаєшся, — звернувся я через хвилину до чужинця, — чи не потребуєш ти якої-небудь зброї для самозахисту? Можу подарувати тобі, наприклад, цей меч. Або пістолет. Добрий маю пістолет! Можемо трохи постріляти з нього в он те дерево. Візьми його, я собі новий куплю'. Однак Станіслав дуже чемно подякував і від зброї навідріз відмовився. 'То що я можу