нагодився Днджеліко з оновленими пляшками. 'Ще не рубали?' — поцікавився він, зиркаючи в бік Станіслава. 'Ти нічого не розумієш, старий шкарбане', — скрушно похитав я головою, і Анджеліко, щось бормочучи, відійшов у туман.
'Але невже ти не можеш утекти з цього міста к бісовій матері? — спересердя вилаявся я і, щоби виправити цю свою провину, нагадав про велич і силу числа дев'ять. — Ось іще одне Боже число. Чи пам'ятаєш, любий Станіславе, як урочисто і гідно вшанували ми нині число три? Так от, уяви собі, що число дев'ять слід ушанувати з такою ж, але потрійною гідністю! Адже це — тріяда тріяд, а дехто навіть каже, що, намалювавши на стіні три дев'ятки, ми віддаємо свій дім під недремну опіку Божу'. 'За три дев'ятки!' — прийняв мої думки Станіслав і відсалютував своїм келихом. 'За дев'ять плодів Святого Духа, — означував я. — За дев'ять ангельських чинів. За відповідності воїнства небесного у вояцтві земному. Я маю на увазі три трійки непереможних, про яких читаємо в поета: 'Ангели летять, як воскреслі пілоти, по три'. Отож за короля Артура, Карла Великого і Ґотфріда Бульйонського — трьох найбільших лицарів християнства! За Ісуса Навина, царя Давида і Юду Маккавея — найудатніших войовників юдейських! За Гектора, Олександра Македонського і Юлія Цезаря — найдоблесніших проводирів поганських!' Звертання до славетних імен настільки зміцнило мене на дусі, що вже після того, як ми випили, я додав: 'Жоден засранець не
