Ага, — продовжує він, — саме так, йо, ви ж мене знаєте, саме так. І тут цей ублюдок говорить мені — чоловіче, говорить, чоловіче, де це бачено, аби в стриптиз-барах давали сандвічі з шинкою? Але я знаю, що до чого, мене так просто не зіб’єш,
я йому на це відповідаю: бачу, — кажу, — хлопче, що ти собі на умі, ну що ж, хай буде, хай буде, думаєш, ти найрозумніший, думаєш взяти мене ось так просто за яйця, думаєш, ти такий розумник, — і тут до мене підходить баба... Баба! — завивають менеджери і нервово труться ластами, ага, баба! — переможно говорить тато, — так-так, друзі, баба, ну ви мене знаєте, я таких не пропускаю, що, кицю, говорю, що ти робиш у цьому сви-нарнику? Взагалі-то, — говорить вона, — я тут працюю, але якщо хочеш, можеш пригостити мене випивкою, що ж, кажу, ясно, що тут за порядки, бачу, мені мого сандвіча таки не при-несуть, але гаразд, мала, що ти будеш? Пити буду, — говорить вона, — і якщо ти не останній мудак, то заплатиш за мою ви-пивку. Ну, мені двічі повторювати не треба, я говорю бармену: хлопче, кажу, чорт тебе забирай, зроби все, як хоче моя дівчин-ка, о’кей? О’кей, каже цей ублюдок, о’кей, і говорить до неї: тобі шо, каже, Маня, знову водяри? Водяри, — захлинаються від захвату менеджери. Ага — водяри. Саме так. І ось я дивлюся, як цей ублюдок крутиться навколо моєї дівчинки, і говорю, що, мала, було б непогано пересісти. І ось ми пересідаємо, і вона мені говорить: ти, — каже вона, — я бачу, добрий тато, ага, — говорю, — йо, ти мене ще не знаєш, і тоді вона торкаєть¬ся мого ласта. О! о! о! — заводяться менеджери. Так-так — тор¬кається мого ласта, і її рука рухається все нижче і нижче. Ниж¬че! Нижче! — скандують менеджери. Так — все нижче і нижче, і коли вже нижче просто немає куди. Немає? — захлинають¬ся менеджери. Так, коли нижче вже немає куди, вона раптом підіймає голову і каже: слухай, каже вона, у тебе що — взагалі ніколи не стоїть? А! а! а! — відчайдушно й захоплено стогнуть менеджери. — І ось це моя історія про баб, друзі! — перемож¬но вигукує тато-тюлень, і тут уже всі менеджери середньої
ланки підриваються зі своїх місць і кидаються хто до бару за новою випивкою, хто до караоке, бити ластами, а хто просто біжить до сортиру, не витримуючи цього безкінечного і все-осяжного кайфу, і починає насипати просто на рукомийнику довгі безкінечні білосніжні дороги і рухається цими дорогами, втягуючи в себе магічні кристали важкого робочого дня, і ос-таннім вбігає зовсім юний менеджер, син полку середньої лан¬ки, і він теж ляскає своїми ручками, своїми ластами-недо- ростками і кричить: і мені, друзі-менеджери, і мені, мені теж дайте, але йому говорять: пішов в жопу, чувак, на сьогодні все, всі дороги закриті, ні! — кричить він, — ні! як же це, я ж теж слухав цю історію про баб, мене зараз просто розірве, дайте хоч щось. — І тоді старий-мудрий тюлень висипає щось зі своєї кишені і говорить: давай, синку, спробуй оце- о, воно тебе вставить. Що це? — лякається син полку. Порошок, — говорить тюлень. Який порошок? — перепитує син полку. Пральний. Давай, синку, це твій перший пральний порошок. Зараз тебе порве. Син полку підходить до рукомийника і думає: зараз мене порве. І менеджери дивляться на нього, прикрившись ластами, і думають: о, зараз його порве, його порве. І старий-мудрий тюлень-підарас підштовхує його до рукомийника і ніжно ше-поче: давай, бебі, давай — зараз тебе порве. І він схиляється над рукомийником і різко втягує в себе все, що бачить.
147
Блок НАТО
І тут його рве.
І ось домогосподарка приходить у відділ соціальної допо-моги і думає: ох, думає, я самотня вагітна домогосподарка, на що я можу розраховувати? Ясна річ, мені ніхто не допоможе, я не отримаю жодної такої соціальної допомоги, хто б мені її надав — цю соціальну допомогу, всі двері для мене зачинено
і кожен клерк думає лише, як мене урити. І тут вона бачить його, ох, думає, ну, так, звичайно, хіба що цей симпатичний молодий клерк зможе мені допомогти, видно, що система ще не вичавила з нього рештки людяного, схоже, в ньому ще ли¬шилось щось живе, можливо, у нього теж є мама, можливо, вона теж колись була вагітна, ну, ясно — вона напевно колись була вагітна, цим ось недоноском, до нього я і піду. І вона під¬ходить до нього і каже: ох, синку, тебе мені сам бог
