чем я столкнулся. В любое другое время я увидел бы стул с чередующимися полосами света и тени. Сегодня же объект поглотил концепт. Я был настолько погружен в созерцание, на-столько поражен тем, что вижу на самом деле, что не мог знать ни о чем ином. Садовая мебель, планки, солнечный свет и тени — это были не более чем названия или понятияу чистая
вербализация для утилитарных и научных целей уже после со¬вершения события. Событием же был этот непрерывный ряд лазурных топок, разделенных бездонными пропастями горечав¬ки» (О. Хаксли. «Двери восприятия»).
Альбом Zavoloka & AGF «Nature Never Produces the Same Beat Twice» доволі точно відтворює цей стан «розвалу сприй¬няття»: цілісності (техно-ритми, мелодії, музичні фрази, люд¬ський голос, поезії) розпадаються і перетворюються на яскра¬ву окрошку, психоделічний калейдоскоп. Заледве свідомість встигає оформити неоднорідний звуковий потік у якусь по¬добу мелодії, коли й ця цілісність розпадається. Як писав Хак- слі, «я смотрел, не зная и даже не желая знать, с чем я столк¬нулся».
Ще одна цитата з твору Хакслі натякає нам на деякий гли¬бинний зв’язок між психоделічним переживанням і шизо¬френією.
«Я помню, что один старый друг, умерший много лет назад, рассказывал мне о своей душевнобольной жене. Однажды на ранней стадии болезни, когда у нее периодически еще был яс¬ный ум, он отправился в больницу поговорить с ней о детях. Она слушала его какое-то время, а потом резко оборвала. Как он смеет тратить время на пару отсутствующих тут детей, ког¬да в действительности, здесь и сейчас, играет роль лишь не¬выразимая красота узоров, которые он создает своим ко¬ричневым твидовым пиджаком всякий раз, когда двигает руками?»
Нам здається, що сприйняття музики, побудованої на по¬милках звучання, несподіваних фонах і елементарних сигна¬лах, у чомусь нагадує сприйняття цієї божевільної. Така от музика тяжіє до того, аби бути тим, чим вона є. Переформу-
лювавши цю думку, скажемо, що сучасні музиканти намага-ються подати звук таким, яким він є, вказати слухачеві на складну роботу його сприйняття з окультурення, семантизації та естетизації цього звуку і показати на можливість (нехай швидкоплинну) чистого сприйняття.
«Случайный и условный, этот букет нарушал любые пра-вила традиционно хорошего вкуса. Тем утром за завтраком я 102 поразился яркому диссонансу его цветов. Но суть была уже не в этом. Теперь я смотрел вовсе не на необычную аранжи- « ровку цветов. Я видел то, что видел Адам в день своего сотво¬рения, — миг за мигом чудо обнаженного бытия.
— Букет нравится? — спросил кто-то.
— Не нравится и не не нравится, — ответил я. — Он прос¬то есть» («Двери восприятия»).
Сучасна електронна музика несемантична. Вона не означає нічого, не передає зрозумілих меседжів. Вона дорівнює самій собі і означає саму себе («просто єсть»). Тому ми стверджуємо, що музика ця безпосередньо покликана працювати зі слухачем, з його увагою та сприйняттям. Андрій Кириченко, Франциско Лопез чи Кім Кескаун часто працюють зі звуком на пороговому рівні сприйняття, де потрібна особлива увага для того, аби від- слідкувати динаміку і внутрішнє розгортання трека.
Деякі виконавці, навпаки, штурмують сприйняття лави¬ною сигналів (наприклад, Коїга). Перевантаження сенсорних каналів (як і особлива увага до сигналів порогового рівня) теж має здатність вводити слухача в стан підвищеної зосередже¬ності, близький до «алертного гіпнозу» М. Еріксона.
