Відьма, несамовито вереснувши, чкурнула геть; за мить її постать розтанула поміж дерев. Дядько Ендрю розвернувся, готовий помчати слідом, але перечепився через корінець й бехнувся долілиць прямісінько в маленький потічок, що дзюркотів поруч, торуючи собі шлях до ріки. Діти стояли наче муровані, самі не знаючи, хочеться їм ворушитися чи ні. Лев, здається, їх навіть не зауважив. Його червона паща розчахнулася, але у співі, а не у грізному рикові. Еігант пройшов так близько від малих, що ті могли торкнутися його розкішної гриви. Лячно було на саму думку, що Лев озирнеться, але водночас діти з якогось дива безмежно прагли цього. Та він і оком на людей не скинув, ніби вони були невидимі та навіть не мали запаху. Проминувши налякану братію, Лев пройшов кілька кроків далі, розвернувся та знову побрів на схід.
Дядько Ендрю підвівся, кахикаючи та зойкаючи.
- Що ж, Діґорі, - сказав він. - Ми здихалися цієї леді, та й велетенська почвара забралася геть. Мерщій давай мені руку та надягай каблучку.
- Не наближайтеся! - задкуючи, вигукнув Діґорі. - Стережися, Поллі. Стань краще тут, поза мною.
- Ану негайно зробіть що сказано, містере, - посатанів дядько Ендрю. - Ти непокірливий, капосний хлопчисько!
- Навіть не подумаю, - і оком не змигнув Діґорі. - Ми хочемо залишитися та побачити, що буде далі. Мені здавалося, інші світи - ваше хобі. То вам тут мало би подобатися, еге ж?
- Подобатися? - заревів дядечко. - Ти подивися, на що я схожий! А це ж мої найкращі сюртук та камізелька, до слова!
Він дійсно мав жалюгідний вигляд, адже відомо: чим ретельніше ти розчепурився, тим нікчемніший іуіатимеш вигляд, якщо раптом доведеться вишкрябуватися з розтовченого кеба, а тоді покатулятися в каламутному потічку.
-
- Та порозриває тут ваші пукавки до лихої мами, - озвався фірман. - Піду я, ма’ть, Суничку почишу. Я вам скажу, ця коняка така делікатна, що куди там людям.
Він підійшов до Сунички та заходився насвистувати, як водиться в конюхів.
- Ви усе ще вірите, що цього Лева можна вбити з рушниці? - запитав Діґорі в дядька. - Сталева ломака йому щось не надто зашкодила.
- Попри всі свої недоліки, - набундючився дядечко Ендрю, - Джедіс, без сумніву, хоробра діффчинка. Це був мужній вчинок.
Він потер долоні та хруснув суглобами, вочевидь, знову призабувши, як тремтів на самий лиш погляд Джедіс, коли вона поруч.
