недоумка мізки!
І вона наготувала сталевий шкворень від ліхтаря, аби в разі чого жбурнути його в ціль. Чомусь нікому на спало на думку недооцінювати її влучність.
- Що ж, - сказала Джедіс. — Бачу, ти намилився дременути додому зі своїм хлопчиськом, полишивши мене тут.
Вдача дядечка Ендрю нарешті взяла гору над його переляком.
- Саме так я і збирався вчинитії, мадам, - виголосив він. - Саме так, можете навіть не сумніватися. І мав на це повне право. Мене ганебно, брудно ошукали. Я старанно оточив вас люб’язністю. І яка ж моя винагорода? Ви пограбували - наголошую, пограбували поважну ювелірну крамницю. Ви наполягли на непомірно, я би навіть сказав - демонстративно дорогому обіді, хоча я був змушений закласти свій годинник разом із ланцюжком, щоби вволити вашу примху. Дозвольте зауважити, що в нашій родині ніхто й ніколи не швендяв ломбардами, хіба що кузен Едвард, але він був простим селюком. Під час цього неприпустимо витратного обіду - я ще й досі про нього шкодую - ваші вислови та манери привертали увагу й викликали осуд присутніх. Я був публічно скомпрометований. Мені більше ніколи не переступити поріг того ресторану. Ви вчинили бійку з поліцією. Ви вкрали...
- О, та цитьте ви, дядьку, заради Бога, - знову не витримав фірман. - Слухайте і дивіться, які дива кояться; годі вже теревені правити.
Увесь цей час линула пісня, і Лев урочисто походжав туди й назад. Єдине, що непокоїло: за кожним поверненням він опинявся усе ближче та ближче. ЕІоллі чимдалі глибше поринала в музику, бо, здається, нарешті усвідомила зв’язок пісні з усіма чудасіями
Дивитися та слухати дійсно можна було досхочу. Дерева, які Діґорі щойно зауважив, уже перетворилися на зрілі розлогі буки та мирно похитували гіллям у них над головами. Під ..ноги товариству послалася прохолодна, зелена травичка, сипонули стокротки 9 та жовтці10. Трохи далі, понад річковими берегами, тяглися вгору верби. З одного боку гурт обступили непролазні хагці порічок, бузку, шипшини та рододендронуи, всіяні буйним цвітом. Кінь заходився жадібно щипати смаковиту молоду травицю.
довкола. Коли ярдів за сто від них на одній горі звелися тем- наві молоді ялиці, Поллі напевно помітила, що їх народили глибокі, протяглі ноти, котрі Лев проспівав усього за мить до того. Тож, коли спів розсипався лунким водограєм легко- прозорих нот, дівчинку анітрохи не здивували ніжні первоцвіти, котрі полізли звідусіль. І тоді вона з невимовним захватом усвідомила, що всі ті дива беруться, як вона висловилася, “прямо з Левової голови.” Наслухаючи його пісню, можна було водночас і чути, і споглядати чудеса, роззираючись довкруж. Це було так захопливо, що не залишилося сили для страху. А от Діґорі та фірман злегка нервували через наближення велетенського лева. Що ж до дядька Ендрю, то цей од жаху аж третяка зубами вибивав і залюбки майнув би звідтіль, але ж бісові коліна так трусилися, що тікати було годі.
Знагла Відьма хоробро виступила Левові назустріч. Він, усе ще співаючи, саме прямував у їхній бік неквапною, грузькою ходою. До нього було якихось двадцять ярдів. Відьма звела руку та запустила сталевого дрючка просто йому в голову.
Ніхто б не схибив на такій відстані, а Джедіс і поготів: залізяка поцілила Левові просте межі очі, відскочила та глухо гепнулася в траву. Лев і далі собі йшов, не пришвидшуючи й не сповільнюючи ходи. Важко було зрозуміти, чи він узагалі помітив удар. Його м’які лапи ступали безгучно, але земля двигтіла під їхньою вагою.
