– Ніяких особливих переговорів я не вів, – сказав Тенґо. – Не було потреби переконувати. Приблизно пояснив, про що йдеться, і далі вона сама, здається, вирішила.

– Байдуже! Якщо є результат, то мені нема до чого прискіпатися. Значить, план можна здійснювати.

– Тільки перед цим мені треба зустрітися з однією людиною.

– Якою?

– Не знаю. В усякому разі, вона хоче, щоб я побачився з цією людиною і поговорив.

На кілька секунд Комацу замовк.

– Ну, то коли збираєшся його побачити?

– Найближчої неділі. Вона поведе мене до цього чоловіка.

– Не забувай про один важливий принцип, який стосується таємниці, – серйозним голосом нагадав Комацу. – Бажано, щоб її знало якомога менше людей. Наразі про наш план відомо лише трьом людям. Тобі, мені й Фукаері. Я не хотів би їхню кількість збільшувати. Розумієш?

– Теоретично, – відповів Тенґо.

Після того голос Комацу знову пом'якшав.

– Так чи інакше, Фукаері погодилася на те, щоб ти приклав свою руку до її рукопису. Що не кажи, це найважливіше. Далі якось воно буде.

Тенґо переклав слухавку в ліву руку і вказівним пальцем правої поволі натиснув скроню.

– Послухайте, Комацусан! Мене дуже непокоїть, не знаю, що саме, але мені здається, що зараз я втягуюся в якусь незвичну справу. На зустрічі з Фукаері нічого особливого не відчував, а от коли з нею попрощався і залишився самодин, то таке відчуття поступово набрало сили. Не знаю, чи це можна назвати передчуттям, але, в усякому разі, тут є щось дивне. Щось незвичайне. Я відчуваю це не головою, а всім тілом.

– Таке відчуття з'явилося в тебе після зустрічі з Фукаері?

– Та начебто. Здається, Фукаері – це щось справжнє. Звісно, так лише підказує мені інтуїція.

– Тобто, що вона – справжній талант?

– Про талант я не можу сказати. Бо тільки щойно з нею зустрівся, – сказав Тенґо. – Та мені здається, що вона бачить те, чого ми не бачимо. Можливо, в ній є щось особливе. І це привертає до себе увагу.

– З головою в неї все гаразд?

– Вона ексцентрична, але, гадаю, з головою у неї все в нормі. Мова загалом логічна, – сказав Тенґо і зробив паузу. – Тільки щось у ній інтригує.

– В усякому разі, вона тобою зацікавилася, – підсумував Комацу.

Тенґо шукав відповідних слів, але не знаходив.

– Так багато я не знаю.

– Вона зустрілася з тобою й зрозуміла, що ти здатний переробити «Повітряну личинку». Словом, ти їй сподобався. Тенґокун, це справді великий успіх. Що буде далі, я сам не знаю. Звісно, ризик є. Але ж ризик – це своєрідна приправа до життя. Негайно берися до