Не було видно, що вона зрозуміла його пояснення. І далі мовчала. Тільки піднесла до рота склянку з вином і ніби через соломину, безшумно його потягувала.
– Дозволь мені сказати, що з тобою відбувається щось подібне. За допомогою слів ти наново відтворюєш краєвид, побачений власними очима. І переконуєшся в своєму існуванні як людини, – сказав Тенґо.
Дівчина зупинила руку зі склянкою і на мить задумалася над сказаним. Але своєї думки не висловила.
– І цей процес усвідомлення себе набрав форми художнього твору, – вів далі Тенґо. – Та якби цей твір викликав схвалення і співпереживання багатьох людей, то став би літературним надбанням, що має об'єктивну вартість.
Фукаері рішуче захитала головою.
– Форма мене не цікавить.
– Форма не цікавить, – повторив Тенґо.
– Форма нічого не значить.
– Чого ж ти написала це оповідання й подала на премію?
Вона поставила склянку з вином на стіл.
– Це не я зробила.
Аби заспокоїтися, Тенґо ковтнув води.
– Інакше кажучи, ти кажеш, що не подавала його на премію молодих авторів?
Дівчина кивнула.
– Я не посилала.
– То, власне, хто послав до видавництва те, що ти написала, як рукопис на премію?
Вона ледьледь здвигнула плечима. І на секунд п'ятнадцять замовкла. Потім сказала:
– Хтонебудь.
«Хтонебудь, – повторив Тенґо. І крізь стиснуті губи повільно видихнув. – Ойойой, діло так просто не піде». Як він і сподівався.
Досі Тенґо кілька разів особисто спілкувався з дівчатами, яких навчав у підготовчій школі. Звичайно, коли вони після її закінчення вчилися в університеті. Вони йому телефонували, казали, що хочуть зустрітись і поговорити. От він тоді із ними кудись вирушав. Тенґо сам не знав, що, власне, притягує їх до нього. В усякому разі, він залишився неодруженим, а вони перестали бути ученицями. Тож він не мав підстав відмовлятися від побачення.
Двічі такі побачення закінчувалися сексуальними стосунками. Однак зв'язок тривав недовго – непомітно, природним чином припинявся. Перебуваючи в товаристві дівчини, яка щойно вступила до університету, Тенґо почувався трохи неспокійно. Йому було незручно. Все одно, що мати справу з кішкою, у якої тічка. Спочатку все було свіже, цікаве, але поступово починало втомлювати. Та й дівчата, видно, розчаровувалися, коли відкривали, що колишній учитель, який, стоячи за кафедрою, запально розповідав про математику, вже інша людина. Їхній настрій Тенґо добре розумів.
Він заспокоювався, якщо підтримував стосунки із старшою жінкою. Усвідомлення того, що не мусиш виконувати ролі лідера, приносило йому полегшення – здавалося, з плечей тягар спадав. Старші жінки горнулися до нього. І коли рік тому він познайомився із заміжньою жінкою, на десять років старшою за нього, то перестав ходити на побачення з молодими дівчатами. Один раз на тиждень зустрічався зі своєю старшою подругою, і цього було досить, щоб звільнитися від статевої жаги (або необхідності). Після того він, не виходячи з дому, писав оповідання, читав книжки, слухав музику, іноді ходив плавати в найближчому критому басейні. Ні з ким, окрім колег у школі, не розмовляв. І від такого життя не відчував невдоволення. Ба, навпаки, вважав його для себе ідеальним.
