Нептун з Еолом з перепросу Дали такого перечосу, Що й досі зашпори щемлять. Другії ж боги… що казати? Діла їх лучше мусиш знати, Енея тілько не з’їдять. 11 О Зевс! О батечку мій рідний! Огляньсь на плач дочки своєй; Спаси народ фригійський бідний, Він діло єсть руки твоєй. Як маєш ти кого карати, Карай мене, — карай! я мати, Я все стерплю ради дітей! Услиш Венеру многогрішну! Скажи мні річ твою утішну: Щоб жив Іул, щоб жив Еней!» 12 «Мовчать! Прескверна пащекухо! — Юнона злобна порощить. — Фіндюрко, ящірко, брехухо! Як дам! очіпок ізлетить; Ти смієш, кошеня мерзенне, Зевесу доносить на мене, Щоб тим нас привести в розлад; За кого ти мене приймаєш? Хіба ж ти, сучище, не знаєш, Що Зевс мій чоловік і брат? 13 Тобі, Зевес, скажи, не стидно, Що пред тобою дрянь і прах Базіка о богах обидно, Мудрує о твоїх ділах?.. Який ти світа повелитель І наш олимпський предводитель, Коли проти фіндюрки пас?.. Всесвітня волоцюга, мерзька, Нікчемна зводниця цитерська, Для тебе лучшая од нас. 14 А з Марсом чи давно піймавши, Вулкан їй пелену відтяв; Різками добре одідравши, Як сучку, в ретязку держав. Но ти того буцім не знаєш, Як чесную її приймаєш І все робить для неї рад. Вона і Трою розорила, Вона Дидону погубила; Но все іде для неї в лад. 15 Де ся підтіпанка вмішалась, То верб’я золоте росло; Земля б щасливою назвалась, Коли б таке пропало зло. Чрез неї вся латинь возстала І на троян її напала, І Турн зробивсь Енею враг. Не можна бід всіх ізлічити, Яких успіла наробити На небі, на землі, в водах. 16 Тепер же на мене звертає, Сама наброївши біди; І так Зевеса умоляє, Мов тілько вилізла з води. Невинничаєть, мов Сусанна; Незаймана ніколи панна, Що в хуторі зжила ввесь вік. Не діждеш з бабкою своєю — Я докажу твому Енею… Богиня я! — він чоловік». 17 Венера лайки не стерпіла, Юнону стала кобенить; І перепалка закипіла, Одна одну хотіла бить. Богині в гніві также баби І также на утори слаби, З досади часом і брехнуть; І, як перекупки, горланять, Одна другу безчестять, ганять І рід ввесь з потрухом кленуть. 18 «Та цитьте, чортові сороки! — Юпитер грізно закричав. — Обом вам обіб’ю я щоки; Щоб вас, бублейниць, враг побрав! Не буду вас карать громами; По п’ятах виб’ю чубуками, Олимп заставлю вимітать; Я вас умію усмирити, Заставлю чесно в світі жити І зараз дам себе вам знать. 19 Занишкніть, уха наставляйте І слухайте, що я скажу; Мовчіть! роти пороззявляйте, Хто писне — морду розміжжу.
