Чужії землі одніматиІ шкодити чужий садок.Давайте вашого гульвісу,Я вмиг його одправлю к бісу,І вас подавимо, як мух:Чого прийшли ви, голодрабці?Лигать латинськії потапці?Пождіть — ваш витісним ми дух!»130 Іул Енеєвич, дочувшисьДо безтолкових сих річей,Як шкурка на огні надувшись,Злость запалала із очей,Вхопив камінчик — прицілився,Зажмурив око — приложивсяІ Ремула по лобу хвись!Хвастун бездушний повалився,Іул сердешно взвеселився,А у троян дух ожививсь.131 Пішли кулачні накарпаси,В виски і в зуби стусани;Полізли тельбухи, ковбаси,Всі пінили, як кабани.Всі роз’ярились через міру;По-сербськи величали віру;Хто чим попав, то тим локшив.Піднявся писк, стогнання, охи,Враг на врага скакав, мов блохи,Кусався, гриз, щипав, душив.132 Служили у троян два брати,Із них був всякий Голіаф;Широкоплечий і мордатий,І по вівці цілком глитав.Один дражнився БитіасомІз Кочубейським він ТарасомКоли б заввишки не рівнявсь;Другий же брат Пандаром звавсяІ вищий од верстви здавався;Та в’ялий, мов верблюд, тинявсь.133 Два брати, грізні ісполини,В бою стояли у ворот,Дрючки держали з берестиниІ боронили в кріпость вход.Вони к землі поприсідали,Троянці ж в город одступали,К собі манили рутулян.Рутульці зрять — навстяж ворота,Прожогом в кріпость вся піхотаСпішить насісти на троян.134 Но хто лиш в город показався,Того в яєшню і поб’ють;Битіас з братом управлявся,Безщадно кров рутульську ллють.Рутульці з криком в город пруться,Як од серпа колосся жнуться.Як над пашней хурчать ціпи,Так ісполинськії дрючиниМозчили голови і спини,І всіх молотять, мов снопи.135 Побачив Турн таку проруху,Од злости ввесь осатанів;Здригнувсь, мов випив чепуруху,К своїм на поміч полетів.Як тілько в кріпость протаскався,Тузити зараз і принявся,Хто тілько під руку попавсь:Убив він з Афідном МеронаІ зо всього побіг розгона,Де Битіас в крові купавсь.136 3 наскоку тріснув булавоюПо в’язах, великан упав;Об землю вдаривсь головоюІ кріпость всю поколихав.Реветь і душу іспускаєтьІ воздух грімом наполняєть;На всіх напав великий страх!Не спас ні рост, ні сила многа,Пропав Битіас, мов стонога;І ісполин єсть черв і прах.137 Пандар погибель бачив брата,Злякався, звомпив, замішавсьІ од рутульська стратилатаЯкмога швидче убиравсь.Проміж оселею хилявся,
