76 От я, так чисто сиротина, Росту, як при шляху горох; Без нені, без отця дитина, Еней — отець, а неня — бог. Іду хоть за чужу отчизну, Не жаль нікому, хоть ізслизну, А пам’ять вічну заслужу. Тебе ж до жизни рідна в’яже, Уб’ють тебе, вона в гріб ляже; Живи для неї, я прошу». 77 «Розумно, Низ, ти розсуждаєш, А о повинности мовчиш, Которую сам добре знаєш, Мені ж зовсім другу твердиш. Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Лети повинность ісправлять; Як ми Енею присягали, Для його служби жизнь оддали, Тепер не вільна в жизні мать». 78 «Іноси!» — Низ сказав, обнявшись Со Евріалом-земляком, І, за руки любенько взявшись, До ратуші пішли тишком. Іул сидів тут з старшиною, Змовлялись, завтра як до бою Достанеться їм приступать. Як ось ввійшли два парубійки, У брам змінившися од стійки, І Низ громаді став казать: 79 «Був на часах я з Евріалом, Ми пильновали супостат, Вони тепер всі сплять повалом, Уже огні їх не горять. Дорожку знаю я окромну, В нічну добу, в годину сонну, Прокрастись можна поуз стан І донести пану Енею, Як Турн злий з челяддю своєю На нас налазить, мов шайтан. 80 Коли зволяєтесь — веліте Нам з Евріалом попитать, Чкурнем і поки сонце зійде, Енея мусим повидать». «Яка ж одвага в смутне врем’я! Так не пропало наше плем’я?» — Троянці всі тут заревли; Одважних стали обнімати, їм дяковать і ціловати, І красовулю піднесли. 81 Іул, Енеїв як наслідник, Похвальну рацію сказав; І свій палаш що звавсь побідник, До боку Низа прив’язав. Для милого же Евріала Не пожалів того кинжала, Що батько у Дидони вкрав. І посулив за їх услугу Землі, овець і дать по плугу, В чиновні вивесть обіщав. 82 Сей Евріал був молоденький, Так годів з дев’ятнадцять мав, Де усу буть, пушок м’якенький Біленьку шкуру пробивав; Та був одвага і завзятий, Силач, козак лицарковатий, Но пред Іулом прослезивсь. Бо з матір’ю він розставався, Ішов на смерть і не прощався; Козак природі покоривсь. 83 «Іул Енеєвич, не дайте Паньматці вмерти од нужди, Їй будьте сином, помагайте І заступайте від вражди, Од бід, напраснини, нападку; Ви сами мали паніматку, То в серці маєте і жаль; Я вам старую поручаю, За вас охотно умираю», — Так мовив чулий Евріал. 84 «Не бійся, добрий Евріале, — Іул йому сей дав одвіт, — Ти служиш нам не за пропале, На смерть несеш за нас живіт. Твоїм буть братом не стижуся І неню заступать кленуся, Тебе собою заплачу: Пайок, одежу і кватиру, Пшона, муки, яєць і сиру По смерть в довольстві назначу».
