С. 80. «Уже сонечко світлом своїм день новий усюди розсвітило і пташки, веселих пісень у зеленому вітті вищебечуючи…» і далі по тексту - характерне для багатьох інтродукцій «Декамерону» авторське звернення до буколічного топосу - опису чудового місця на лоні природи. Схожий пейзаж знаходимо в одному з сонетів Боккаччо («Навколо джерела, серед зелених лук…»). Оповідка перша

С. 80. Мартелліно (а також Стеккі і Маркезе) - флорентійські паяци, досить вуличного рівня.

Святий Гендрік (точніше, Арріго) із Тревізо (або з Больца-но) - Арріго Блаженний, у день смерті якого (10 червня 1315) і справді відбувалися всі дива, про які йдеться в новелі. Подробиці його життя, подзвін і навіть зцілення паралітика (справжнє!) - реальні події. Мощі Арріго Блаженного і зараз знаходяться у Соборі Тревізо.

С. 81. «…на плацу повно німців» - точніше, не німців, а співвітчизників Арріго, мешканців прикордонного з німецькими землями міста Больцано.

C. 83. суплікатор - прохач, скаржник.

Сандро Аголанті - Аголанті - прізвище відомої флорентійської родини, вигнаної із Флоренції у другій половині XIII ст.; деякі документи початку XIV ст. згадують про Аголанті, що мешкали у Тревізо та Венеції разом з іншими флорентійцями-банкі-рами, які витіснили в цій сфері діяльності місцевих євреїв.

С. 84. «…мав велику силу при синьйорові» - історична неточність: з грудня 1312 року в Тревізо не було синьйора, отже мається на увазі, мабуть, бургомістр Манно делла Бранка да Губбіо. Оповідка друга

С. 84. Рінальдо д'Асті - містечко Асті на Півночі Італії (сучасна область П'ємонт) було важливим торговельним центром, а ім'я Рінальдо досить часто зустрічалося в тих краях. Однак, можливо, автор мав на увазі і одного з флорентійських купців, яких було багато у Феррарі і Болоньї.

Кашель Гвільєльмо - укріплене містечко між Феррарою і Есте, на половині шляху до Верони. Тут Боккаччо зупинявся під час своїх подорожей по Венето і Романьї.

«…де буває, святому Юліанові не помолившись…» - святий Юліан - шанований у середні віки покровитель мандрівників, що забезпечував їм у шляху гостинність пристанища і теплу ночівлю.

Феррарський маркіз Ацца - мається на увазі Аццо VIII, володар Феррари, що помер у 1308 році.

С. 85. Сольдо - мідна монета вартістю '/20 флорина; динар - Уі2 частина сольдо.

«…за упокій отця і матері святого Юліана» - згідно з легендою, батьки помилково були вбиті Юліаном. Щоб спокутувати гріх, він стає лікарем.

С. 86. «…після недавньої війни околиця тая пусткою лежала» - йдеться про війну 1305-1307 років між Аццо VIII і його братом Франческо. Оповідка третя

С. 90. Ламберті - багаті флорентійські купці. У XIII-XIV ст. флорентійці досить часто торгували і лихварювали в Англії, однак, в цій новелі імена реальних осіб та історичні події примхливо перемішались з вигадкою, і точно стверджувати можна лише те, що в основу оповіді лягла популярна казка про молодика, що багатіє, покоривши серце таємної королівни.

С. 92. усобиця між королем та його сином - війна між англійським королем Генріхом II (1154-1189) і його первістком, принцом Генріхом. білий абат - абат, що, маючи цей титул, не стояв ще на чолі певного монастиря.

С. 94. «…їду отеє до папи…» - мається на увазі папа Олександр III (1159-1181), який мав досить тісні, хоч і не прості стосунки з Генріхом II. Саме він у 1174 році сприяв замиренню між королем Генріхом II і сином.

«… хотів оддати мене, молодую, за шотландського короля, старезного діда» - мабуть, за Вільгельма Лева (1143-1214), який, однак, на час розгортання сюжету новели ще не був старезним дідом. Оповідка четверта

С. 96. - Ландольфо Руффоло - родина Руффоло і справді жила в XIII - XIV ст. у Неаполі, Мольфетті і Равелло, в останньому - досить заможна та іменита її гілка, що мала зв'язки з Анжуйським двором. Історія такого собі Лоренцо, сина купця Маттео Руффоло, що торгував з Грецією та Єгиптом, ймовірно надихнула Боккаччо на створення цієї новели. Лоренцо після багатьох життєвих перипетій також робиться корсаром, але справжня історія має сумний кінець - Лоренцо ув'язнюють і він помирає в 1291 році.

С. 97. «…морське узбережжя між Реджо та Гаетою» - узбережжя Тірренського моря між двома містами Південної Італії (охоплює частину Кампаньї і Калабрії).

Равелло - містечко в області Кампанья, яке й зараз є одним з наймальовничіших куточків Середземномор'я. Тут жило багато друзів Боккаччо, а серед архітектурних пам'яток і досі зберігся собор, який відвідував письменник.

«…купив собі невеличке корсарське суденце…» - корсарське ремесло в ті часи не вважалось ганебним.

«Як надплив він уже до Архіпелагу…» - маються на увазі острови у Егейському морі. генуезька барка - торговельне одномачтове судно.

Царгород - Константинополь, теперішній Стамбул.

C. 98. Кефалонія - острів у Іонічному морі.

С. 99. Бріндізі - місто в Апулії, області Південної Італії.

Трані - ще одне апулійське місто, що мало велике значення в епоху панування на півдні Італії норманів і швабів. Ймовірно, ці місця були добре відомі Боккаччо. Оповідка п'ята

С. 100. Андреуччо з Перуджії - документально засвідчена особа, був кур'єром Аденольфа Аквінського, потенційного батька Ф'ямметти - коханої Боккаччо.

«…дівчина сицилійка, молода та хороша» - у Неаполі XIV ст. мешкало досить багато сицилійських куртизанок.

С. 101. вулиця Скверний Кут - по-іт. Malpertugio, квартал у портовій частині Неаполя, де містились торгівельні склади і при-тони. Недалеко від нього був банк, в якому працював молодий Боккаччо.

С. 113. Джірдженті - місто в Сицилії, сучасна назва якого - Агрідженто. гвельфи - прибічники королів Анжуйських, яких було вигнано із Сицилії у 1282 році після Сіцилійської вечерні. король Карл - Карл II Анжуйський, неаполітанський король, противник Фрідеріка II. Помер у 1309 році.

Король Фрідерік - Фрідерік II Арагонський, король Сицилії з 1296 по 1337 рік.

С. 105. мадонна Фйордаліза - саме в цьому кварталі проживала така собі сицилійка на ім'я Флора; можливо Боккаччо обіграв схожі «флористичні» мотиви імен (fiordaliso - по-іт. волошка), а може це натяк на більш відому особу - сицилійську куртизанку Янкофйоре (по-сицилійськи - Біла Квітка).

С. 107. Каталонська вулиця - вулиця, що вела з порту до верхнього міста; під час панування Карла II там і справді мешкало багато каталонців.

Скарабоне Буттафуоко - мається на увазі реальна особа, сицилієць, прибічник Анжуйських королів. Прізвисько Скарабоне (по-іт. Scarabone - таракан) пояснюється тим, що так тоді називали в Неаполі нічних злодіїв. орнати - парадний одяг церковного служителя.

Філіппо Мінутоло - архієпископ Неаполя, помер 24 жовтня 1301 року.

С. 108. синьйорія - міська управа.

С. 110. «…повернувшися поспішно до Перуджії із перснем» - новий «здобуток» не просто компенсував збитки Андреуччо: коштовний камінь рубін, вправлений у перстень, у середні віки був ще й символом щастя. Оповідка шоста

С. 110. Луніджана - область біля гирла р.Магри, між Тосканою та Лігурією, де розташовувались замки родини Маласпіна.

С. 111. Манфред (1231 - 1266) - позашлюбний син імператора Фрідеріка II, з 1258 - король Сицилії.

Арігетто Капече - Капече - одна з визначних родин Неаполя, багато членів якої були друзями і прибічниками Манфреда. Однак, документального свідчення про Арігетто Капече немає.

Берітола Караччола - Караччола - прізвище належить шляхетній неаполітанській родині; ім'я Берітола - досить розповсюджене в ті часи серед неаполітанської аристократії.

«…король Карло убив Марфреда, перемігши його при Беневен-то» - відбулось це 25 лютого 1266 року.

«…і нарекла його Скаччато» - не рідко в середні віки дітей називали іменами, що нагадували про обставини їх народження.