Дані коментарі є поширенням і доповненням перекладацьких коментарів до українського видання «Декамерону» 1964 року, видавництво «Дніпро», Київ. Крім цього, використовувались також коментарі групи авторів до італійського видання (G.Boccaccio, Decameron, a cura di Vittore Branca, 2w., Torino, Einaudi, 1992), коментарі Н. Б. Томашевського до видання твору російською мовою (Дж. Боккаччо, «Декамерон», Кишинев, Штиица, 1992. - С. 583 - 599) і енциклопедичний довідник Italia, Novara, De Agostini, 1989.
С. 29. «Декамерон» - грецькою мовою означає «десятиден-ник». Назва пародіює відомий в добу середньовіччя твір Св. Амброзія «Гексамерон» - «шестиденник» - в якому йдеться про створення світу за шість днів.
Принц Галеотто - персонаж легенд про лицарів Круглого столу, посередник між Ланцелотом та його коханою Джіневрою, дружиною короля Артура. Ймовірно, автор так назвав свій твір, щоб підкреслити власне бажання прислужитися прекрасним дамам порадою і розрадою.
«…палав я високою, шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило» - натяк на пристрасть Боккаччо - за походженням купця і міщанина - до дівчини шляхетного роду, Марії Аквінської (Ф'ямметти) - позашлюбної дочки Неаполітанського короля Роберта Анжуйського. Ця напівавто- біографічна деталь цілком відповідає середньовічним канонам куртуазної любові, коли чоловіки «повинні» були закохуватися в жінок шляхетнішого від них стану.
С. З0. «…під час минулої смертоносної чуми…» - йдеться про епідемію 1348 року.
С. 32. «після благодатного втілення Сина Божого…» - згідно з флорентійським стилем, рік починався не з Різдва, а з Втілення або Благовіщення (25 березня), отже чума охоплює Флоренцію на початку квітня 1348 року. В Пізі вона лютує вже з січня 1348.
«чи то вже була така дія планет небесних» - астрологічне пояснення появи чуми знаходимо і в сучасних Боккаччо хроністів Маркіонне Стефані та братів Маттео і Джованні Віллані, які пишуть про вкрай несприятливе для людства поєднання трьох великих світил під знаком Водолія, що мало принести світу багато тяжких випробувань.
«…почалася тая чума перед кількома роками у східних землях…» - в Азії епідемія розгоряється з 1346 року. Існує кілька версій про занесення чуми на Апенніни. Італійські дослідники стверджують, що хвороба була завезена з кораблями із Сирії на о. Сицилія, звідки розповсюдилася по Європі. У коментарі до російського перекладу «Декамерона» Н. Б. Томашевський наводить і другу, «кримську», версію: під час облоги генуезької фортеці в Кафі у татарському війську почалася епідемія. Не будучи в змозі взяти місто приступом, татари вирішили заразити ворогів чумою, перекидаючи за допомогою катапульт трупи померлих через стіни. Кілька хворих генуезьких моряків відбули на кораблях додому - так і почалась спершу в Італії, а потім і в усій Європі страшна епідемія.
С. 34. «сусіди сливе не дбали одне про одного» - «інститут» сусідства в середні віки був дещо тіснішим і згуртованішим, ніж у сучасній Європі. Так пише про нього Данте у трактаті «Пир» (IV, iv, 2): «Як людина для своєї повноцінності потребує присутності родинного кола, так і дім має необхідність у сусідстві іншого дому: інакше не минути б було багатьох негараздів, що стали б перешкодою щастю».
«корисливість слуг» - слуги і справді вимагали тоді непомірну ціну за свою роботу: хроністи називають цифру від одного до трьох флоринів, за умов безкоштовного проживання і харчування в домі господаря.
С. 35. «багато хто помирав просто випадком» - велика кількість хворих, покинутих напризволяще рідними, помирали з голоду.
С. 37. «…померло в мурах Флоренції…більше ніж сто тисяч душ» - Боккаччо, звісно, перебільшує, але точних даних з приводу кількості померлих немає: флорентійські хроністи сходяться на тому, що моровиця тривала до жовтня - початку листопада 1348 року, при чому загинуло три п'ятих населення міста і передмість.
«Гален, Гіппократ і Ескулап» - окрім міфологічної постаті Ескулапа - давньогрецького бога лікування - імена лікарів Гіппократа (460-377 до н.е.) і Галена (близько 130-200 до н.е.) постійно згадуються в літературі XIV століття.
«…у велебнім Новопречистенськім храмі…» - мається на увазі відомий готичний собор Санта-Марія- Новелла, закладений у 1278 році, а за часів Боккаччо включений до «третьої межі» міської брами. Саме в кварталі Санта-Марія-Новелла мешкало багато друзів письменника і, можливо, дехто із прототипів героїв- опові-дачів «Декамерону». Собор і сьогодні вітає виблискуванням своїх вітражів тих, хто прибуває до Флоренції залізницею; центральний вокзал міста, до речі, названо теж іменем цього храму.
«семеро молодих дам…, найстаршій було не більш як двадцять вісім год, наймолодшій минуло вісімнадцять» - сім - магічне число, що особливо шанували в середні віки: сім днів тижня, сім відомих на той час планет, сім християнських чеснот і сім смертних гріхів, сім ступенів досконалості. Щодо віку дівчат, то, згідно з тодішнім звичаєм, його навряд чи можна назвати юним: у дванадцять років дівчина вважалася на виданні, а одруження відбувалось у 14-18 років.
«Тож назвемо першу Пампінеєю…» - Боккаччо дав своїм героїням імена, які визначають їхню вдачу. Так, Пампінея означає «квітуча», Ф'ямметта - «вогняна» (таке саме ім'я автор дає і своїй легендарній коханій), Філомена - «та, що любить співати», Емілія - «ласкава», Лауретта - пестливе від Лаури - коханої Пет-рарки, Неїфіла - «нова для любові», «вперше закохана» (це ім'я є також натяком на поезію нового стилю - il dolce stil nuovo - і творчість Данте), Еліза - друге ім'я вергілієвської Дідони, цариці Карфагену.
С. 38. «…своїм убранням виявляти кожному стрічному, яке велике лихо нас спіткало» - у Флоренції, на відміну від Сієни і Венеції, не було прийнято закону про заборону жалобного вбрання з метою відлякування моровиці радісним і святковим виглядом городян.
С. 40. «троє молодих кавалерів» - маємо ще одне магічне число, що доповнює кількість героїв до десяти (символ довершеності), і саме по собі є символом подолання чоловічого суперництва.
«Одного звали Панфіл…» - імена юнаків також мають значення. Панфіл - цілком охоплений любов'ю, Філострат - поборений любов'ю (хоча точніше - «той хто любить боротьбу»), Діоней - шанувальник Афродіти (Діона в грецькій міфології - мати богині кохання Афродіти).
С. 41. «прибули до того місця» - мається на увазі містечко Поджо Герарді поблизу Майано, де Боккаччо мав невеликий маєток, або ж вілла Леонардо Аретіно під Ф'єзоле.
С. 42. «на все наставляю Пармена…» - імена слуг головних героїв запозичені автором із комедій Теренція і Плавта.
С. 43. «…а як виб'є третя година, будьте всі тут на місці, щоб попоїсти ще захолодки.» - у XIV столітті відлік часу робився від сходу сонця до заходу, за римським звичаєм. День розбивався на 12 годин, що згуртовувалися до чотирьох відрізків по три години кожен: третя, шоста, дев'ята, вечерня. Кожній порі року відповідав окремий розпорядок цих годин, оскільки різними були години сходу і заходу сонця.
«Помившируки по велінню королеви…» - гігієнічний захід, без якого не мислилось прийняття їжі: оскільки виделки не використовувалися, руки мили також перед тим, як перейти до наступного яства та наприкінці трапези.
«Діоней взяв лютню, а Ф'ямметта віолу…» - лютня та віола - старовинні струнні музичні інструменти. Оповідка перша
С. 44. Сер - титул представників вільних професій. До лицарів у Флоренції зверталися з титулом мессер, до дам - мадонна або монна.
С. 45. Мушатто ді Мессер Гвідо Францезі один з братів Фран-цезі (другого звали Біччо), відомий флорентійській шахрай. Накопичив багато добра, промишляючи лихварством у Франції, зумів вибитись у фінансові радники короля Філіппа Красивого, якого не раз спонукав до протизаконних дій - підробки монет, розбійних нападів на італійських купців тощо. За свою миршаву статуру Гвідо отримав прізвисько Мушатто (mouche - фр. муха).
Боніфацій - мається на увазі папа римський Боніфацій VIII (1294-1301).
Карл Безземельний - граф Валуа (1270-1325), брат французького короля Філіппа Красивого.
«такий собі сер Чеппарелло з Прато» - постать реальна, засвідчена документально. Чепперелло або