Чапперелло Дієтаюті із міста Прато був одружений і мав дітей; працював, однак, не нотарем, а збирачем податків і десятин на користь Філіппа Красивого та папи Боніфація VIII. По-італійськи його ім'я, що так нагадує прізвисько, може походити від іменника серро - «поліно», «обрубок» - із додаванням зменшувального суфіксу - arello, або ж бути зменшувальним від Сіаро, деформованої форми імені Jacopo.

С. 46. Костирник - гравець у кості.

С. 47. «…кинуть його у яму, як собаку» - у ями (тобто рови, що оточували браму міста) викидали тіла самогубців, єретиків і відлучених від церкви, а також лихварів.

«Сих ломбардців собачої віри…» - ломбардцями у Франції називали всіх вихідців із Північної Італії, з Тоскани в тому числі. «Ломбардець» було синонімом слова лихвар, яке часто супроводжувалось зневажливим chien - фр. - собака.

С. 54. Парастас - заупокійна служба.

Стихар - верхній одяг церковнослужителів.

Казальниця - амвон, підвищене місце в церкві для проповідника.

С. 55. Святий Чаппеллетто - звісно, ім'я цього «святого» не фігурує в жодному переліку. Однак, у XIV столітті канонізація святих не була ще передана папській курії і виявлялась досить простим, буденним обрядом, як показує Боккаччо у своїй новелі. Оповідка друга

С. 57. Содомлянський гріх - педерастія.

Хліби духовні - церковні посади і пов'язані з ними прибутки.

C. 57. Симонія - продаж церковних володінь, посад і духовних звань.

С. 58. Клірик - служитель церкви. Оповідка третя

С. 58. Мельхіседек - розповсюджене єврейське ім'я, що означає «цар справедливості».

Саладін - (Салах-ад-дін, він же Юсуф-аль-Малік-ан-На-сер) - єгипетський султан (1138-1193), засновник династії Аюбідів. У 1187 році оволодів Єрусалимом, що дало привід до третього хрестового походу. Славився своєю толерантністю в справах віри. В час його правління Єгипет в Європі часом називали Вавілонією.

С. 59. Віра агарянська - мусульманська. Оповідка четверта

С. 61. «Не з-так далеко од наших країв, у Луніджані, був колись монастир…» - автор називає монастир Монтелунго поблизу містечка Понтремолі, що належав Абатству Св. Дзено, але описує події іншого, більш відомого йому самому монастиря Санта Кроче дель Корво (що на горі Капріоне, поруч з містечком Лерічі). Цей заклад, створений у 1176 році і покинутий у 1350-60 роках, належав пізанському Абатству Св. Мікеле.

Дорміторій - спальний покій у монастирі.

С. 62. «…вирішив нагримати на нього добре та й ув'язнити» - кожен монастир мав карцер для ув'язнення монахів, що провинилися.

С. 63. «…служу в законі святого Бенедикта» - мається на увазі чернечий орден бенедиктинців. Оповідка п'ята

С. 63. Маркізат Монферрато (іт. Monferrato - залізна гора) - середньовічна держава, що містилась між сучасними областями Італії Лігурія і П'ємонт. Утворилась наприкінці X ст., з 1536 р. - під владою мантуанських герцогів Гонзага, у 1631 частково, а у 1713 повністю приєднана до герцогства Савойї і П'ємонту.

«…обачна женщина стережеться полюбити мужчину вищого за неї станом» - канони середньовічної куртуазної поведінки, повністю викладені у трактаті Андреа Каппеллано «Про кохання».

Цікаво, що чоловікам навпаки «радилось» закохуватись у шляхетніших жінок - пор. прим, до стор. 29.

«Маркіз Монферратський, муж доблесний…» - постать історична, це був Коррадо дельї Алерамічі, відомий захисник Константинополя і Тіру. Один з найактивніших учасників III хрестового походу, незадовго до смерті (1192) тримав почесне звання короля Єрусалиму. Однак Коррадо не полишав дружину вдома у Монферрато: на час свого перебування у Константинополі (1187) він удівець. Тут Коррадо одружується з Теодорою, сестрою імператора Олексія, яку потім залишає, одружуючись у 1190 році з Ізабеллою, принцесою Єрусалима. Отже, і в цій новелі Боккач-чо вдається до улюбленого ним прийому поєднання історичних подій і бувальщини з вигадкою.

Храмовий хорунжий (гонфалоньєр) - прапороносець духовно-лицарського ордену, згодом просто почесний титул.

Філіпп Кривоокий - французький король Філіпп Август (1165- 1223), що очолив III хрестовий похід разом з німецьким імператором Фрідріхом Барбароссою і англійським королем Річардом Левове Серце. Оповідка шоста

С. 65. Чернець-мінорит - член францисканського ордену жебруючих монахів. Уданій новелі Боккаччо, ймовірно, мав на увазі конкретну особу - ченця Міно із Сан Квіріко, інквізитора у Флоренції з 1332, якого за жадібність та негідну поведінку було розжалувано у 1334 році.

С. 66. Епікур - давньогрецький філософ-матеріаліст (342- 270 до н.е.), згідно з вченням якого душа складається з атомів, що після смерті людини розпадаються і зникають.

«…огонь, яким йому загрожували, замінено було ласкаво на хреста…» - тобто спалення на вогнищі було замінено покаянням. Приречені до покаяння мали нашивати на свій одяг полотняного хреста.

Храм Чесного Хреста - мається на увазі церква Санта Кроче у Флоренції - головний осередок францисканців. Оповідка сьома

С. 67. Бергаміно - можливо, мався на увазі Ніколо на прізвисько Пергаміно, майстерний оповідач, автор твору «Dialogus creaturarum».

Примас - у першій половині XIII століття дуже популярним є Примас Кельнський, автор численних «пісень голіардів» і кількох невеликих поем, написаних латинською мовою, блискучий імпровізатор.

Клюнійський абат - згадки про бенедиктинське абатство Клюні на південному сході Франції і про щедрість його настоятелів часто зустрічаються у середньовічній літературі.

Кане делла Скала - Мессер Кангранде делла Скала (1291 - 1329) - володар Верони, також відомий своєю щедрістю, гостинністю і прихильністю до людей науки і мистецтва. Свого часу прихистив при своєму дворі вигнанця Данте.

С. 68. імператор Фрідерік - Фрідерік II (1194-1250), король Сицилії. Здобув славу заступника і покровителя поетів. Провадив боротьбу з папою та північноіталійськими містами за владу в Італії. Його прихильники звались гібелінами, а прихильники папи - гвельфами.

«Намислив він якось справити в Вероні пишну та розкішну учту…» - серед можновладців було прийнято давати банкети на честь урочистих подій. Відомим був привід перемоги Верони над Падуєю (1328). До двору запрошувалось звично багато усякого люду на потіху володарю - від блазнів до вчених і поетів.

«…сам він із своїми кіньми й челяддю проживається в трактирі» - найімовірніше, Бергаміно зупинився у трактирі на площі Св. Анастазії (на цьому місці і зараз є готель «Дві башти»), де часто заночовували запрошені двору синьйорів делла Скала. Оповідка восьма

С. 70. Гвільєльмо Борсьєре - (точніше, Гульєльмо) можливо, був реально існуючим дотепником, якого згадує ще Данте у «Божественній комедії» (Пекло, XVI, 70-72), але про нього майже нічого невідомо: лише приблизна дата смерті - початок XIV ст. мессер Ерміно де Грімальді - прізвище Грімальді належить відомому шляхетному роду Генуї. Але на другу половину XIII століття нікого з родини Грімальді не звали Ерміно, отже ця новела Бок-каччо є, ймовірно, переспівом одного з анекдотів на досі популярну в Італії тему про неймовірну скупість генуезців. Оповідка дев'ята

С. 72. кіпрський король - першим королем Кіпру був Гі де Лузіньян (1192-1194), відомий своєю безхарактерністю і нездатністю до правління. В дійсності, на відміну від того, що писав Боккаччо, кіпрський король так і не зміг позбутися своїх вад.

Готфрід Бульйонський (1061 - 1100) - герцог Долішньої Лотарингії, очолив І хрестовий похід (1096-1099), коли було відвойовано Єрусалим. Оповідка десята

С. 73. Маестро Альберто з Болоньї- ймовірно, Боккаччо мав на увазі відомого лікаря Альберто дей Дзанкарі, який народився близько 1280, дипломувався у 1310, практикував у місті Равенна, а потім викладав у Болонському університеті. Останнє, що про нього знаємо - заповіт, написаний ним 15 серпня 1348 року. Був двічі одружений, другу дружину звали саме Маргарита.

С. 74. Мальгеріда де Гізольєрі - Пзольєрі - відома болонська родина, у відомостях про яку, однак, не було знайдено імені Мальгеріда - болонського варіанта Маргарити.

С. 79. балада (від іт. ballata «ballare - танцювати) - лірична пісня, під яку часто танцювали.