згодом маркіз видав свою доньку за вельможного чоловіка, а сам іще довго жив із Грізельдою в щасті і згоді, велико шануючи свою доблесну дружину.

Що ж можна нам іще про се сказати? Хіба тільки те, що і в убогі хати сходять часом із небес божисті духи, як і в царських палатах проявляються іноді такі, що їм би свині пасти, а не над людьми владарювати. Хто ще, окрім Грізель-ди, міг би перенести з ясним, не зрошеним слізьми лицем ті суворі нелюдські випробування, через які провів її Гвальтьєрі? Шкода, що не напав він на іншу жінку, нехай би, як прогнав він її з дому голу й босу, знайшла собі когось, що добре вміє вовну чухрати, та й заробила якось на добру одежу.

Діонеєва оповідка добігла кінця, і панії на всі боки її обміркували: та щось гудила, та хвалила дещо; тоді король споглянув на небо і, побачивши, що сонце вже на захід схилилось, таку річ ізняв, не встаючи з місця:

– Хороші мої пані, я гадаю, вам відомо, що розум людський не в тому тільки полягає, щоб минувшину в пам'яті держати чи теперішність добре знати, а і в тому, щоб уміти з поміччю того й сього в будущину зазирнути: ось що мудрі люди вважають ознакою справдешнього розуму. Завтра, як ви знаєте, мине два тижні з того часу, як ми вибралися з Флоренції, щоб зберегти здоров'я і життя наше та й розважитися трохи од жалю, смутку і тривоги, що запанували в нашому місті, відколи в нім та чумна моровиця проявилася; поводили ми себе, як мені здається, цілком пристойно, бо хоч тут, правду кажучи, оповідалось багато веселого, а подекуди й солоного та скоромного, хоч ми завжди добре пили й їли, охоче грали й співали, що загалом спонукає слабкодухих до вчинків не геть-то чесних, - я не помітив ні з вашого боку, ані з вашого жодного слова, жодного поруху, що заслуговували б огуди, а весь час був свідком честивої обопільної згоди, справжньої братерської дружби, що дає і мені, і вам, я думаю, законне право пишатися і втішатися нашою поведінкою. Щоб же з нашого довшого тут пробутку не постало якої прикрості, щоб ніхто не міг осудити нас за те, що ми тут занадто забарились, я вважаю (якщо ви, звичайно, будете згодні), що тепер, коли кожне із вас має за собою день верховної влади, яку сьогодні справляю я, нам годилось би туди повернутися, звідкіля ми прийшли. Ще й те сказати слід, як подумаємо добре, що наше товариство, про яке вже багато хто в околиці дізнався, так може розростися, що пропаде всяка наша втіха. Тим-то, якщо ви схвалюєте мою раду, я збережу даний мені королівський вінець аж до нашого звідси одходу, себто до завтрього; коли ж ви розсудите інакше, то я вже маю на оці, кого мені ним на наступний день увінчати.

Молоді дами й кавалери довго про ту річ між собою розмовляли, та вкінці всі визнали, що королева рада добра й пожиточна, і вирішили спільно зробити так, як він казав. Тоді король покликав каштеляна, дав йому розпорядок, що робити на завтра, і, розпустивши товариство до години вечері, устав. Повставали і всі дами та кавалери і, як заведено, почали розважатись, чим хто хотів. Як же настала година вечері, всі попоїли всмак, а тоді заходилися грати, співати й танцювати; Лауретта завела коло, а король велів Ф'ямметті заспівати канцону; вона почала своїм приємним голосом:

Як Ф'ямметта доспівала свою канцону, Діоней, що сидів поруч неї, промовив сміючися:

– Ви вчинили б нам велику ласку, якби всім ознаймили, хто ваш коханий, а то, може, котра не знатиме і не хотячи одніме в вас той скарб, а ви ж за те такий гнів покладаєте!

Після сього співано ще багато всяких пісень, та як ізвер-нуло вже на північ, король велів усім іти спочивати. На другий день ізранку всі повставали і, як каштелян одіслав наперед усі їхні речі, рушили під проводом обачного короля до Флоренції. Троє кавалерів, привівши сімох дам до Новопре-чистенської церкви, звідки вони з ними вийшли, попрощалися і пішли шукати собі нових розваг, а дами, як настав слушний час, розійшлися по своїх домівках.

Ласкавії мої читальниці, юнії дами, що вам на догоду піднявся я на такий довгий труд! Здається мені, що з Божої ласки, дарованої мені радше молитвами вашими, а не моїми заслугами, довершив я нарешті те, що обіцяв зробити на-припочатку; складу ж я дяку спершу Богові святому, а потім вам, яко ґречним, та й дам спочинок перу і притомленій руці моїй. Та перше, ніж се зробити, хочу я коротенько од-повісти на ваші або