легковажно вчинив він, коли з молодого розуму з нею оженився, тим докладе тепер усіх зусиль, щоб добитись од папи дозволу взяти собі другу, а Грізельду покинути. Статечні люди непомалу його за такі речі картали, та він водно казав - так мусить бути. Як почула про те Грізельда, то вельми засмутилась, гадаючи, що доведеться їй знов до батьківської хати вертатись та вівці пасти, а муж її укоханий буде в сей час розкошувати в обіймах другої; та не одну вже од долі напасть витримала вона твердо, тож вирішила кріпитись і тут. Через деякий час Гвальтьєрі дістав десь фальшовані листи, нібито з Рима, і показав своїм підданцям, що от, мовляв, папа дозволяє йому розлучитися з Грізельдою і оженитися вдруге. Тоді покликав її до себе та й сказав так при людях:

– Слухай, жінко, я одержав од папи дозвіл покинути тебе і взяти собі іншу дружину, бо мої предки були великі можновладці і пани сього краю, а твої - з діда-прадіда селяни, тим я не хочу більше жити з тобою: вертайся собі до батька в хату з тим віном, що ти мені принесла, а я знайду собі якусь пристойнішу пару.

Почувши сії слова, Грізельда, всупереч жіночій своїй натурі, стримала, хоч і не без великого зусилля, сльози і промовила:

– Пане мій, я завше була того свідома, що мій низький рід аж ніяк не відповідає вашій високій вельможності, і визнавала, що шлюб мій із вами залежав цілком од вас та од Бога; я ніколи не вважала за свій власний сей великий дар, лиш за позичений. Коли ви завволите взяти його назад, мені любо буде вам його повернути; ось обручка, якою ви зо мною заручились, - візьміте її. Ви кажете, щоб я забрала з собою віно, яке вам принесла, та для сього вам не треба турбувати свого скарбівничого, а мені дбати про мішки та в'ючаки, бо я добре тямлю, що ви взяли мене голою. Якщо годиться мені, на вашу думку, світити тим тілом, що носило в собі зачатих вами дітей, то я піду од вас гольцем, та прошу вас у нагороду за цноту мою дівочу, що я вам сюди принесла і не можу взяти назад, щоб ви дозволили мені з ласки вашої узяти хоч одним одну сорочку в додаток до мого віна.

Маркізові аж плачно стало на душі, проте він сказав їй із суворим видом:

– Гаразд, можеш узяти одну сорочку.

Всі люди, що були при тому, благали маркіза, щоб він дав їй сукню: то ж буде ганьба велика й сором, як вона, пробувши тринадцять літ йому дружиною, вийде з його дому на посміховище людське в самій сорочці. Та шкода було тих їхніх прохань і благань - мусила Грізельда, попрощавшись з усіма по-божому, вертатись од мужа до батька в самій сорочці на хребті, боса й простоволоса: хто її бачив, усі плакали й голосили. Старий же Джаннуколо ніколи собі того в голові не покладав, що маркіз держатиме його дочку за жінку, і ждав, що таке рано чи пізно станеться; він приберіг ту вбогу одежину, що з неї зняли, як Гвальтьєрі її зашлюбив, а тепер дістав її зі сховку; вона одяглась і заходилась, як і раніше, поратись у батька по хазяйству, мужньо переносячи лихі напасті своєї зловорожої долі.

Коли Гвальтьєрі спровадив її отак, він заявив своїм підданцям, що засватав за себе дочку графа Паназького, і наказав розпочати готування до весілля. Тоді велів викликати Грізельду і, як вона прийшла, сказав їй:

– Грізельдо, скоро в мій дім має прибути нова дружина, що я собі обрав, і я хочу як слід привітати її з приїздом. Ти сама знаєш, що в моїй господі немає жінок, які зуміли б поприбирати гаразд у замку і влаштувати все, що треба для такої урочистості. Тобі усі ці справи добре відомі, тож дай усьому лад, запроси паній, яких, по-твоєму, буде краще, і прийми їх, ніби ти тут сама господиня, а як одбудемо весілля, можеш ізнов вернутись додому.

Од сих маркізових слів серце в Грізельди кипіло, мов на ножі, бо хоч вона зреклася свого щастя, та не зреклася любові до нього, проте вона сказала:

– Гаразд, пане мій, я готова.

Увійшовши в своїй грубій сільській одежі в той дім, звідки вийшла нещодавно в самій сорочці, вона заходилась підмітати і прибирати в покоях, веліла порозвішувати по залах килими і порозстилати доріжки, а потім почала давати лад у пекарні і до всього щиро докладала рук, неначе була в сьому домі послідньою наймичкою, - тоді тільки спочила, коли все було зроблено й налаштовано, як годиться. Потім, велівши од імені Гвальтьєрі запросити на учту всіх навколишніх паній, вона стала чекати того свята. Як настав день весілля, Грізельда, як була, в своїй убогій одежині, ґречно й привітно посміхаючись, прийняла в домі всіх запрошених дам. Маркіз, діти якого тим часом дбайливо виховувалися в Болоньї в одної родички, що була замужем за графом Па-назьким (дівчині вже було дванадцять років - там такою красунею виросла, що ну, а хлопчику - шість), маркіз, кажу, послав свого вірника до того болонського родича, просячи, щоб він приїхав з дочкою його та сином до Салуццо в супроводі численного почту і казав усім, буцім везе ту панянку до нього в заміжжя, не одкриваючи нікому, хто вона справді така. Вельможний родич зробив усе так, як просив його маркіз, вирушив із Болоньї і за кілька день прибув разом із дівчиною, її братиком та багатим супроводом якраз під обіди в Салуццо, де вже всі мешканці і чимало людей з сусідніх околиць виглядали нової маркізової нареченої. Коли та нібито графівна, зустрінута дамами, ввійшла до бенкетної зали, Грізельда, в чому була, привітно вийшла їй назустріч і промовила:

– Милості прошу, ласкава пані!

Дами ще до того просили Гвальтьєрі, та так і не могли впрохати, щоб він дозволив Грізельді перебути сей час у якійсь іншій кімнаті або принаймні одягти якесь пристойніше плаття, щоб не соромитись так перед чужими людьми; тепер їх усіх посадили за столи, й служебники почали подавати на-питки й наїдки. Всі гості дивились на дівчинку й казали, що Гвальтьєрі добру знайшов переміну, та найдужче, либонь, хвалила ту панянку і брата її малого сама Грізельда.

Аж тепер цілком пересвідчився Гвальтьєрі, яка в нього многотерпелива жінка, що жодні образи й приниження неспроможні захитати її міцної вдачі (знав-бо, що не з нетяму, а з мудрості великої так вона себе поводить), і вирішив нарешті, що настав час вивести її з сієї гіркої муки, котру вона, як він здогадувався, приховувала під своїм аж надто спокійним видом. От прикликав він її до себе та й питає при всіх гостях, усміхаючись:

– А що, Грізельдо, чи гарна в мене молода?

– Пане, - одказала Грізельда, - мені вона дуже до вподоби, і, якщо її мудрість дорівнює її красі, в чому я не сумніваюсь, то я гадаю, що ви будете з нею щасливим, як ніхто, лише прошу вас, коли се можливо, не завдавайте їй таких ураз, як тій, що була колись вашою дружиною, бо навряд чи вона їх перенесе: вона ж бо ще молоденька і, видно, пещена росла, а та була змалку до всяких труднощів звикла.

Бачивши Гвальтьєрі, що вона тільки добре про ту дівчину говорить, будучи певною, що се його наречена, посадив її поруч себе та й каже:

– Грізельдо, настав нарешті для тебе час скуштувати плода твого довготерпіння, а тим, хто ганив мене за жорстокість, суворість і несправедливість, дізнатися, до якої спасенної мети змагали всі мої вчинки: я хотів лише навчити тебе бути доброю жінкою, їх - вибирати й шанувати подругу життя, а собі самому забезпечити спокій на весь час, поки житиму з тобою, бо коли я женився, то боявся дуже, що його не матиму; тим-то, щоб вивірити тебе, я завдавав тобі, ти сама се знаєш, усякої зневаги і наруги. Та ніколи не бачив я, щоб ти словом або ділом ішла всупереч моїй волі, і мені здається, що я матиму од тебе ту втіху, якої я собі жадав; тому я маю намір повернути тобі в одну мить те, що я однімав у тебе протягом багатьох років, і загоїти небувалою ніжністю ті рани, що я тобі завдав. Прийми ж тепер із щирим серцем ту, кого ти мала за мою нову дружину, і брата її, яко твоїх і моїх рідних дітей: се ж вони і єсть, наші дітки, що ти і багато інших людей довго вважали за страчених через мою жорстокість, а я - твій вірний муж, що любить тебе понад усе на світі і може, я гадаю, похвалитись, що задоволений своєю дружиною, як ніхто інший.

По сій мові він обняв її й поцілував, а вона аж заплакала з радості; тоді встали обоє й пішли до дівчини, що з зачудуванням прислухалася до його слів: ніжно обійнявши її і хлопчика, вони виявили їм і всім гостям довго приховану правду. Врадувані дами повставали з-за столу, пішли з Грізельдою до її кімнати і, щиро здоровлячи її з таким щастям, скинули з неї те вбоге риззя й одягли її в найпишніші шати, а потім знову привели до зали вже яко володарку свою і господиню, хоч вона здавалась такою і в своєму нужденному вбранні. Грізельда не могла навтішатися дітьми своїми, а що всі гості незвичайно раділи такій несподіваній пригоді, то весела й урочиста учта тяглася в замку ще не один день. Усі в один голос виславляли мудрість маркізову, хоч і вважали, що ті його випроби були для жінки занадто суворі й нестерпучі, а Грізельду всі мали за наймудрішу в світі жінку.

Граф Паназький повернувся через кілька днів до Болоньї, а Гвальтьєрі звільнив Джаннукола од панщизняної роботи і шанував його, як свого тестя; старий довікував свого віку в спокою та гаразді. Трохи