Попередньо я ретельно прибрав усю надлишкову органіку з поля зору дрозофілів, ретельно прочистив ящик, викинув сміття. Але забув на столі пластикову пляшечку. У неї я нали¬вав собі персиковий сік. Сік випив, а пляшечку сполоснути забув. Коли я вчергове, після тижневої відсутності, з’явився на кухні, пляшечка зсередини була сірою від маси дрозофілів, що набилася досередини в пошуках їжі. Я швидко закрив вихід 137 корком і поклав пляшку на балкон. На дворі було -20 *С, вони всі загинули.
Пару раз я ще випробовував дієвість пляшкової пастки, завжди успішно. Нарешті я вирішив зробити мега-пастку — сполоснув трилітровий слоїк цукровим сиропом, і закрив його капроновою кришкою, в якій вирізав отвір завбільши з 5-ко- пійчану монету.
Так я став свідком занепаду плодючої цивілізації дрозо¬філів.
Я придивлявся уважно до того, як різні мушки поводяться в цьому світі. Більшість комашинок залізла в банку, де відда¬лася розпусті та черевоугодству. Цікаво, що плотські гріхи мушок, яких у достатній кількості було помітно крізь скло, не викликали в мене сексуального збудження чи пуританського неприйняття. Це було частиною їх способу життя, яке стано¬вило менш ніж одну двохтисячну середнього життя чоловіка в Україні. З погляду Вічності надто мізерно судити мушок за їх розпусність чи схильність до переїдання, навіть у піст. У моїх діях не було осуду, а тільки бажання звільнити свою територію. Людина — хижак, що б не говорили вегетаріанці. Подивіться на свої зуби-«трійки». Вони називаються «іклами».
Так на очах гинула колись могутня нація, просто піддав¬шись поклику сиропу.
Е с е ї
Але був й інший бік історії. Частина мушок, з невідомих мені причин, завжди летіла до вікна, на світло. Вони повзали по склу, слідили і билися об прозору перегородку, яка відділя¬ла їх від зовнішнього світу. У всіх мушок, котрі летіли на світ- 138 ло, доля була однаковою. Вони загинули від холоду. Може, не загинули, може, впали в анабіоз — у будь-якому разі, вони вибули з гри. їхня біда була не в тому, що вони летіли на світ¬ло. Біда мушок у тому, що світло було надто холодним — хоч і привабливе, але повністю байдуже до їх, мушачої, участі. Тіла загиблих ще й досі лежать у мене на підвіконні. Я не наважую¬ся змести їх, бо, в певному сенсі, шаную їхнє прагнення до світла.
Зараз мушок практично не залишилося. Практично всі за-гинули в сиропі, решту я прибив на льоту. Я старався робити це на льоту, щоби мушка гинула достойно, у своїй стихії.
Наостанок пропоную вшанувати дух поодиноких мушок, яких я досі зустрічаю в коридорі, у ванні чи спальні. Ці мушки не розплодяться, бо в них немає пари. Як істоти вони прире¬чені — поза кухнею немає ні їжі, ні тепла.
Але ці мушки зробили подвиг. Не в шану нації, не в шану батьківщини, від котрої не залишилося й сліду. Але в шану своєму духові, котрий розкрив перед ними нові горизонти. І хоча кінцевою точкою таких дрозофілів усе одно залишаєть¬ся смерть, я точно знаю, що моя рука не підніметься на них, де 6 вони не спочили.
БЛОК
НАТО
С. Жадан, 2007
Червоний Елвіс (соціалістичні настрої серед домогосподарок)
Блок НАТО
