діяль-ністю?
Як любить повторювати пан Евкрот, у рослинах немає гріху, гріх є в людині. Він така людина, що коли говориш із ним про ентеогени, завжди натикаєшся на великі запитання. Евкрот переконаний, що за допомогою ентеогенів людина справді може якщо й не пізнати внутрішнього бога, то при¬наймні відчути, що таке внутрішня свобода. Однак внутріш¬ня свобода і соціальне життя несумісні. Евкрот нарікає на те, що в результаті своїх експериментів отримав відповіді на багато екзистенційних запитань, але як наслідок — не може
знайти собі місця у «великому» суспільстві й веде маргіналь¬не існування.
Е с е ї
Евкрот є автором принаймні двох «магічних напоїв». Вони виготовлені за секретною рецептурою з додаваням відповідних рослин і не містять алкоголю. Один коктейль називається «Малятко» і допомагає бути енергійним цілу ніч. Інший на¬зивається «Мальва Ланда» на честь однойменного роману 120 Ю. Винничука. На створення цього коктейлю Адама надихнув епізод, у якому головного героя Бумблякевича відьма нама¬гається отруїти кавою, що виявляється люрою-з каналізації. Чимало людей куштувало цей трунок і переживало пригоди, не гірші, ніж сам герой роману. Адам Евкрот мріє про нагоду, за якої можна було 6 пригостити цим коктейлем автора книги.
Серп і Молот у Парижі
Е с е ї
Однієї з весен невиразним, але теплим вітром перемін мене занесло в город-герой Париж. До того ж занесло не стільки по літературній лінії, скільки по романтично-пригодницькій, по- заяк моїм провідником у город-герой Париж став для мене най¬більший (точніше, найповажніший) еромант української літера¬тури Юрко Покальчук. Це трапилось весною, а до цього, їдучи осіннім потягом разом із Покалем та нашим другом-українофілом Грицьком Охотіним з Москви на Петербург, я почув від Грицька підказку, що статтю про Петербург, якщо колись такій судилося з’явитись, мені слід назвати «Серп і Молот у Петербурзі», позаяк контраст (у плані комплекції та й взагалі) між мною і Покальчу- ком описувала саме ця колгоспно- масонська емблема. Зі статтею не вийшло, але ідея не вмерла.
Саме в Парижі я доторкнувся до такої сторони андеґраунд- ного життя, як матрацна культура. Про матрацну культуру я довідався з інтерв’ю Адама Ґріна — молодого американського поета, чиї абсурдистські мелодекламації буквально порвали на шмаття всю Європу (не знаю, правда, як Адамові Ґріну ве¬деться зараз, але у 2003-му він був явно на вершечку хвилі).
В одному з інтерв’ю Адам Ґрін розповів по так звану мат-рацну культуру, страшенно популярну серед молоді в Амери¬ці. Полягає вона в тимчасовому проживанні десь у підвалі
(гаражі) свого колеги. Пожив у цього — зібрав манатки, скру¬тив матрац — і перебрався до іншого. Така собі американська партизанка проти життя в стилі яппі — кар’єра, престиж, со-ціальний успіх. Зі слів Ґріна, матрацною культурою цікавлять¬ся все більше молодих американців, які не можуть віднайти себе серед споживацьких і ліберальних цінностей Заходу. Ці неприкаяні навіть музику власну вигадали — пост-фолк зо¬веться.
Що таке пост-фолк, уявити дуже просто.
Колись були чуваки, які дуже хотіли грати на гітарах, але ні фіга не вміли. їх назвали панками. Пост-фолк — це чуваки, котрі, на відміну від панків, не вміють грати на народних інс¬трументах. Хоча теж, в принципі, горять бажанням добувати роздираючі душу звуки і записувати власні імпровізації на різних некомерційних лейбах. Адам Ґрін — явище трохи іншо¬го
