було оці¬нено як гостями заходу (мною та ще 50 приблизно людьми), так і сусідами з нижчих поверхів. Як стверджує хроніка, «сусіди зни¬зу» зробили рівно двадцять дзвінків у міліцію з проханням при¬пинити неподобство у вигляді гучної музики і підозрілого сміху на даху. Після чого правоохоронці таки завітали на це скромне свято. Ситуація стала майже як в анекдоті, коли міліція стукає у двері неспокійних сусідів і запитує з підозрою: «Нам дзвонили, що у вас тут шматами паленими смердить, сміх дурнуватий чути... Чим ви тут взагалі займаєтесь?!» — «Чим займаємось? Та нічим... Шмати палимо, сміємося...»
Гітарист гурту «Х$и{» (які так і не встигли виступити на святі) писав до місцевої газети так: «...ситуація мала місце 24 серпня, у неділю, коли творчі кола тернопільської молоді (музиканти, художники, поети), котрих не влаштовували офіційні молодіжні заходи до Дня незалежності... вирішили власними силами організувати собі альтернативне святкуван¬ня — міні- фестиваль «Рейвах на даху», обравши для цього одну з дев’ятиповерхівок міста на вулиці Живова (поверхом нижче жив автор цитованої статті Сашко Ротман. — Л. Д.). Проте кілька десятків молодих тернополян, для котрих того дня грали провідні тернопільські музичні рок-гурти, так і не дочекалися завершення свята, кодою якого мала бути презен¬тація відеокліпу «Марічка» (за мотивами фільму С. Параджа¬нова «Тіні забутих предків») від гурту «гБОТ» та мультимедій¬ного журналу «Рейвах» (це все ще перший номер. — Л. Д.). Якраз у розпалі свята, під час виступу найстарішого місцево¬го гурту «Неймлес», фестиваль відвідали міліціонери, котрі в категоричній формі наказали усе припинити, бо акція не має дозволу міської ради, і окрім того, за їх словами, до міліції надійшло 20 дзвінків від мешканців цього та навколишніх бу¬динків, котрі скаржилися на надто голосну музику».
Появу на даху міліціонерів було зафільмовано на відеока- меру оператором місцевого телебачення. У другому випуску сіді-альманаху можна знайти короткометражний фільм, де в гумористично-документальній формі змальовано всі події того дня. Частина, де зафіксована поява міліції, стилізована під німе кіно, з напівприкольними-напівабсурдними таблицями- комёнтарями, з яких стає зрозуміло, що на дах прийшли олдові растамани (у МЕЛИцейській формі), які виявились МЕЛИо- раторами, котрі бажали зробити гостям свята МЕЛИровку, після чого всі зрозуміли, що перед ними — справжні МЕЛИ- ціонери, і стали швиденько тікати з даху.
На жаль, після виходу другого числа альманаху «Рейвах» наступила велика павза, яка затягнулася аж до сьогодні. Але це не означає, що припинилися концерти, хепенінґи та інші вар’ятства. Зорян Безкоровайний повний сил і не має наміру залишати Тернопіль. Четвертий рейвх триває.
Життя npoZsufHyTHX людей
Вася Пункер (Сергій Василишин) — така ж важлива для Тернополя особистість, як і Зо-зо чи Корунґ Даян. Вася Пун¬кер — художник, ідейний лідер і вокаліст дарк-нойз-ембієнт- експеримент-команди Zsuf. Бодхісаттва. Стверджує, що дожив до останньої своєї інкарнації в людській подобі й після смерті зіллється з Брахманом.
Вася Пункер є батьком оригінального художнього напрям¬ку, що дістав назву «анемонії». Завдяки йому все місто об¬клеєне яскравими абстрактними мікрокартинками з аракалу (липкого кольорового паперу для зовнішньої реклами). «Ане¬мони» (тобто картинки-наліпки) пішли в народ, багато мо¬лодих послідовників «анемонії» змагаються між собою, хто зможе приклеїти свого «анемона» в більш недосяжному міс¬ці — на стовпі, на міліцейському «бобику» і т. д. З часу, коли «анемони» виникли у своєму первісному вигляді, напрямок еволюціонував. Зорян Безкоровайний показував мені свій портрет, зроблений у вигляді мозаїки з дрібних клаптиків аракалу. Шикарно.
Пункер, Ротман і Меренко складають гурт Zsuf (zsuf.net), про який уже згадувалося чимало. Разом із групою ґрафітчи- ків SWB Crew «зсуфи» творять обличчя міста (до речі, не тіль-
ки Тернополя і не тільки через наклеювання «анемонів». На¬писи «Zsuf» на львівських будинках — робота їхніх рук).
