– Не бійтеся нічого. Він тілько страшить вас. Ані староста, ані Шварц не зробить вам нічого. Кажіть: не знаю, не моя річ – та й по всьому.
З тим і вийшов Баран від Вагмана. Він так привик говорити свойому господареві всю правду, що тепер почував правдиву гризоту сумління, затаївши перед ним найважнішу подію минулого тижня, свою сповідь у отця місіонаря і одержану від нього звістку, що адвокат, який жиє під одним дахом із ним, – се антихрист у власній особі, що він незабаром почне збирати народ і печатати всіх своєю печаткою і всі попечатані пропадуть навіки. Ся звістка страшенно мучила його. Він майже щоночі в часі молитви діставав нападів епілепсії, а в полудне від дванадцятої до першої «мусив» відбути варту перед адвокатовими вікнами. В його хорій голові чимраз більше утверджувалася думка, що він мусить пильнувати сього ворога Христової віри, мусить впору остерегти перед ним людей. Але про все те говорити Вагманові він не важився – адже Вагман невірний жид, готов висміяти, а може, навіть нагнати його зі служби. Нинішнє поводження адвоката, коли він виявив йому своє підозріння, не розвіяло його певності, а сміх адвоката при згадці про отця «місіана» видався Баранові якимсь страшним, пекельним сміхом і проняв його морозом.
«Так і є! Се несамовитий чоловік! Недаром мене при нім так щось за серце стискає. І запах якийсь від него йде – зовсім як сірка. І очі у него... Треба пильнувати його! Баране, не дайся!»
І, чуючи в кишені кільканадцять центів, він зайшов до шинку, щоб випити на відвагу. Горілка прогонює погані думки.
В шинку було кілька гостей – міщан і міщанок, що сиділи за столом, п’ючи пиво з гальб і голосно розмовляючи. Баран підійшов до шинквасу і велів дати собі чарку горілки. Поки він пив її, з сусідньої комнати виглянув Стальський.
– А, Баране! – гукнув він. – Добрий вечір!
– Дай Боже здоровля пану! – відповів Баран, обтираючи вуси від горілки.
– Ходи-но сюди, щось маю тобі сказати!
– Е, що там казати. Найліпше, якби пан казали от шинкареві дати ще одну шнапатирку.
– Ну, а ти що думаєш, не скажу? Ходи сюди!
Баран увійшов до сусіднього тісного закамарка, де був тільки один стіл і два ліжка. Стальський сидів тут сам один, п’ючи пиво.
– Сідай. Що будеш пити? Пиво чи горілку?
– Е, або то я пан, аби пив пиво? По чім мені пити пиво? Я простий чоловік, вип’ю горівки.
– Пане Елькуно, прошу дати кватирку, але доброї, чистої житньої, з анижем.
Баран сидів, понуривши голову.
– Чого зажурився? – питав його Стальський.
– Ет, пане, кождий має свойого черв’яка, що його гризе.
