– Так само буває в історії з масовим убивством.

– Масове вбивство?

– Той, хто зробив його, знайде логічне виправдання і постарається забути. Відвернути очі від того, чого не хоче бачити. А от жертва не може забути. Очей не відверне. Пам'ять перейде від батьків до дітей. Аомамесан, світ – це нескінченна боротьба між пам'яттю однієї та протилежної сторін.

– Справді, – погодилася Аомаме. Потім злегка насупилася. Нескінченна боротьба між пам'яттю однієї та протилежної сторін?

– Правду кажучи, я думала, що, може, й ви чогось подібного зазнали.

– Чому ви так думали?

– Не можу як слід пояснити. Просто чомусь подумала: може, з вами таке сталося, внаслідок чого ви так живете – лише одну ніч віддаєтеся сексу з незнайомими чоловіками. А ще у вашій поведінці начебто проглядає злість. Чи то злість, чи то сердитість. У всякому разі, здається, ніби ви не можете робити так, як звичайні люди, – нормально в когось закохатися, ходити на побачення, разом вечеряти в ресторані й тільки з ним мати статеві стосунки. Зрештою, зі мною таке саме відбувається.

– Ви хочете сказати, що нормальний порядок у вашому житті не склався тому, що в дитинстві над вами вчинили наругу?

– Так мені здається, – відповіла Аюмі. І злегка здвигнула плечима. – Правду кажучи, я боюся чоловіків. Тобто входити у тісні стосунки з кимось одним конкретно. Прийняти його повністю. Від самої думки про це здригаюся. Але бути самій іноді гірко. Хочеться чоловічих обіймів та його занурення в моє лоно. Так хочеться, що не можу витерпіти. У такий момент із зовсім незнайомим чоловіком почуваюся зручно. Завжди.

– А страх?

– Гадаю, великий.

– А от я не відчуваю перед чоловіком чогось подібного до страху, – сказала Аомаме.

– Аомамесан, ви чогось боїтеся?

– Звісно, боюся, – відповіла Аомаме. – Найбільше самої себе. Того, що не знаю, що робитиму. І що зараз роблю.

– А що ви зараз робите?

Аомаме довго дивилася на склянку з вином у руці.

– Сама хотіла б знати, – відповіла вона, підвівши голову. – Але не знаю. Я навіть не знаю, у якому, власне, світі зараз живу і в якому році.

– Зараз 1984 рік, і живемо ми в Японії, в Токіо.

– От було б добре, якби я могла стверджувати це так само впевнено, як ви.

– Дивно, – усміхаючись, сказала Аюмі. – Як це ви не можете стверджувати таких очевидних фактів?

– Не знаю, як вам пояснити, але для мене це не очевидні факти.

– Невже? – здивувалася Аюмі. – Усього, що стосується вас, я не знаю, але, незалежно від того, який зараз рік і де перебуваєте, вам є кого палко кохати. І я вам страшно заздрю. А я такого чоловіка не маю.

Аомаме поставила склянку на стіл. Витерла легенько серветкою губи й сказала: