– Зазвичай я не показую людям рукопису, поки не допишу до кінця й не відредагую. Бо це погана прикмета.
– Погана прикмета.
– Я сам так вирішив.
Якийсь час Фукаері дивилася на Тенґо. Потім заправила комір піжами.
– Ну то почитайте мені якусь книжку.
– Почитати книжку, щоб ти заснула?
– Так.
– Тобі Ебісуносан часто читав книжки, правда?
– Бо сенсей завжди не спав до світанку.
– Сенсей читав тобі й «Хейкемоноґатарі»?
Дівчина хитнула головою.
– Слухала касету.
– І тому запам'ятала? Напевне, касет було багато?
Обома руками дівчина показала розміри стопки касет.
– Дуже багато.
– А який розділ ти прочитала напам'ять на пресконференції?
– «Втеча Йосіцуне із столиці».
– Про те, як після розгрому дому Тайра, Йосіцуне, переслідуваний Йорітомо, покинув Кіото? Коли почалася міжусобиця в клані Мінамото, який здобув перемогу?
– Так.
– А ще який розділ можеш прочитати напам'ять?
– Назвіть, який хочете послухати.
Тенґо спробував згадати, які епізоди містяться у «Хейкемоноґатарі». В такому довгому творі їх безліч. І Тенґо вибрав «Битву в затоці Данноура».
Упродовж двадцяти секунд Фукаері мовчки зосереджувалася. А потім почала:
«Вже воїни Мінамото стрибнули на кораблі Тайра. Вже стерничі й веслярі, забиті, постріляні з луків, лежали на дні суден, якими не було кому керувати. Князь Томоморі в човнику перебрався на корабель, де перебував імператор Антоку.
– Настав час нашої загибелі, – сказав він, – приберіть усе, що може образити людський зір! – Із цими словами, бігаючи по судну від носа до корми, сам прибирав, змітав, скидав у море непотріб.
