– Ти ніколи не бачив, як твоя Неля ходить на перервах до кабінету директора?

– Н-ну... Нє... – пауза. – Брешу, бачив.

– Ну от. А бачив, які в нього звуконепроникні двері?

– Та.

– Так от. Я маю дуже сильну підозру, шо то наш директор той пташок, шо прилітає у твоє родинне гніздечко. А тепер, коли ми поговорили по душах, – я не маю жодного сумніву. То всьо його справки. Він один такий альфонс на всю Львівську область.

– Та не може бути... Андрій Ярославович... Хоча, дуже навіть може... І що?

Корій підсунувся ближче й поклав Полісуну руки на плечі. Подивився в очі.

– Слухай мене, Мирку, і ти не пропадеш. Ти мусиш навести в себе вдома лад. Показати хто в хаті господар. Вигнати ласицю з курника. Бо інкаше діла не буде. Ти знаєш, хто першопричина твоїх бід. Хто?

– Андрій Ярославович.

– Правильно. Ти мусиш йому дати зрозуміти, що в хаті тепер є справжній хазяїн. Справжній ґазда, який знає ціну своїй честі і своїй дружині. Чоловік, який має раду на таких-от пройдисвітів, пробач, дармограїв.

– Мушу, – тупо повторив Мирко.

– На, тримай, – Корій витяг із кишені велику, довгу викрутку з оранжевою ручкою, – покажи тому лицеміру. Грубувато, зате надійно і твердо. Я ось тим молодчиком не одного пташка вигнав зі свого гніздечка...

Мирко задумливо взяв викрутку і з порожнім лицем продовжував дивитися у вікно на снігопад. Він постукував довгим вістрем викрутки по лакованій поверхні стола.

– Добре, Ромку. Піду, покажу йому.

– Так, покажи. Хай пізнає Справжню Чоловічу Дружбу.

– Я ПОКАЖУ ЙОМУ! – Полісун люто вдарив по кришці парти. – Залітати... в моє... РОДИННЕ ГНІЗДЕЧКО! – тут він засмалив по парті ще раз, глибоко вганяючи викрутку в дешеву вагонку.

– Покажи йому, Мирку! Він начальник, думає, шо йому все простять. Покажи йому, шо й прості хлопці теж мають гонор! Він, як та хижа шуліка, прилітає на готове! Давай, Мирку, дай йому, хай знає!..

Полісун вийшов з кабінету, обережно причинивши двері.

Корій весело захитав головою.

– Іди, покажи йому!

На мить він наче прислухався до своєї середини. До нього наближався Банзай. Зараз, коли коледж опинився на перехресті світів, якийсь навіжений студентик зі своєю оскаженілою від дезорієнтації подружкою його турбував найменше.

От-от мали розпочатись Ігри на полях Всевишнього.

Діма

А про Діму, доброго психо-холога з бородою папи Смерфа, всі якось і забули. Проте прикра участь спіткала і його. Бідака, він пізнав таємницю надто швидко. Вона розчавила його свідомість, наче стиглу виноградину.

Діма впав у дивну кататонію, яку недолугий лікар сплутав із смертю. Наскоро була повідомлена дружина, котра стала вимагати розтину, мовляв, тут усе банда, і її чоловікові щось підсипали.

На превеликий подив патологанатома, розтин показав, що причиною смерті саме розтин і став.

Всю справу швиденько замнули і сказали, що трапився крововилив у мозок.

Такі-от пироги, малята.

3.

Банзай / Картини міста (продовження)

Банзай пішов до коледжу, звісно ж, але перед тим він не полінувався зазирнути у малу православну церковцю, про яку говорив ошалілий гіпі. Церковця була єдиним храмом на ціле місто. Колись іще був непоганий костел... Банзай проходив повз нього щоранку. Але двері до костелу були навхрест забиті дошками: все католицьке населення Мідних Бук повиїжджало ще до 1947-го.

Ззовні на храмі висіло кілька оголошень: "Здаю квартиру", "Дешеві рецепти для похудіння, від тарганів та відкладання солей", "Роблю стрижку дома. Альона", "Ровер Орльонок, новий, пижджений, недорого" тощо. Одне більше оголошення відразу привернуло його увагу.

"Великий чудотворець Василій Чесний проводить цілительські сеанси у Будинку Культури. Вхід вільний, кому помогло – 50 грн".

Далі йшла підбірочка титулів Василія Чесного: маґістр Чорної та Білої маґіїї у третьому коліні, сьомий син сьомого сина, професійний ворожбит та врокознімач, артронік, діанетик та голова українського відділення Церкви Саєнтології, спеціаліст від рольфінґу, Райх– та ґештальт-терапії, лозошукач ІІ категорії, дипломований медіум, екзорсист Воронезької лінії, досконало володіє WC– та PR-технологіями, допомагає відкривати Третє око, Третє вухо та Третю ніздрю (для, відповідно, яснобачення, яснослухання та яснонюхання), наверне на шлях істинний, прочищає чакри, відсвіжує аури, вирішує кармічні зав'язки. Надширокий спектр ворожіння – на калі, по узорах сперми на білизні при полюціях, на менструальних виділеннях, староскіфське ворожіння на варікоцеле та водянці яєчок, таємне конґолезьке гадання на збовтаній сечі та спинномозковій рідині, забуте пророкування долі африканського племені бвіті на бебехах афтозної корови, і все це – за нікчемні 50 грн.

Банзай здивовано зайшов досередини. Перехрестився, відмовив молитву й розглянувся. У церкві він був один. Із тих, хто прийшов помолитися.

Бо при стіні стояла невеличка ятка: при самім краю ятки сиділа набожного вигляду бабуся-москалиха. На яточці продавалися свічечки та свічки, вервички, лампадки та різного сорту фотоіконки не найкращої якості. Трохи глибше лежали книжки – Святе Письмо, Псалтир, Коран, Бхагавад-Гіта, сповпчик підшивок випусків "Вартової Вежі", "Маґія" Папюса, "Тайниє тібєтcкіє дактріни" пані Блаватської, "Окультизм", "Сексуальна маґія Заходу" Алістера Кроулі, книжки на бандитську тематику – "Вор в законє", "Мєсьть слепова", "Я – вор" і тому подібне. А на самісінькому краю столика лежали барвисті піратські порновидання "Медові хлоп'ята", "Школярочка" та "Журнал на ночь"...

– Вибірайтє, маладой чілавєк, на любой вкус, не стидайцєсь... – заманювала його бабка.

До горла підкотився клубок нудоти. Хвилею накотився запах кадила і солодкуватий аромат гнилі.

Він вибіг із церкви, потрапивши під потужний снігопад. Сніг прочистив його свідомість.

Банзай / коледж

Він здивовано пройшовся порожніми коридорами. Від зрадницької тиші він увесь вкрився гусячою шкіркою.

На дверях пана Ярослава писало:

Sorry, Юрко. Я захворів, за мною приїхала моя киця.

+ Ярко +

Так, хімік занедужав; Банзай на черзі. Він роздягнувся, взяв книжку, яку мав повернути пані Держиславі Черевусі. Випив гарячого чаю і пішов. У грудях щось недобре булькало: видавалось, наче в легені налили добре горнятко киселю. Треба буде, мабуть, заглянути в медпункт до Аліски.

У пані Держислави була перерва. Вона тихо сьорбала гарячий чай і покусувала розмочене у ньому тістечко. Пила вона, певне, уже довго, бо уся поверхня чаю була вкрита набряклими крихтами. Під дошкою на підлозі стояв великий непрозорий кульок, напханий чимось вогким. Принаймні так то виглядало – у мокрих місцях целофан прилип до вмісту.

– А-а-а-а-а-а! Юрко! Ну, заходьте, заходьте...

Банзай сором'язливо зайшов (такі теплі вітання завжди вганяли його у червінь), виставляючи поперед себе книжку: зразу видно, навіщо він припхався.

– Ісус-се С-солодкий, Юрку, як ви змарніли! – сплеснула учителька зморшкуватими руками. – Певно, десь, постійно недосипляєте? Але ж то в вашому віці себе треба берегти...

– Та так то воно й так... я вам книжку приніс...

Пані Держислава неуважно кивнула головою і полізла під стіл за якимось кульочком. Витягнула його, поставила перед собою, розгорнула його горлечко і зачерпнула чайною ложкою з-під чаю порядну порцію землі.