Чи хто із них не поратує Против троянських злих синів; Коли Латин од поєдинків Сховавсь під спід своїх будинків І ждав, що буде за кінець; Коли Юнона скрізь літає, Всіх на Енея навертає Весільний збить з його вінець: 114 Гуде в Латії дзвін віщовий І гасло всім к війні дає, Щоб всяк латинець був готовий К війні, в яку їх злость веде. Там крик, тут галас, там клепало, Тісниться люд і все тріщало. Війна в кровавих ризах тут; За нею рани, смерть, увіччя, Безбожность і безчоловіччя Хвіст мантії її несуть. 115 Була в Латії синагога, Збудована за давніх літ Для Януса, сердита бога, Которий дивних був приміт: Він мав на голові дві тварі, Чи гарниї були, чи харі, Об тім Виргилій сам мовчить; Но в мирне врем’я запирався, Коли ж із храма показався, Якраз війна і закипить. 116 По дзвону вся латинь сунула До храма, з криком всі неслись. І навстяж двері одімкнула, І Янус вибіг, як харциз. Воєнна буря закрутила, Латинське серце замутила, Завзятость всякого бере; «Війни, війни!» — кричать, бажають, Пекельним пламенем палають І молодеє і старе. 117 Латинці війско хоть зібрали, Та треба ж війську должносних, Які б на щотах класти знали, Які письменнійші Із них. Уже ж се мусить всякий знати, Що війско треба харчовати, І воїн без вина — хом’як. Без битой голої копійки, Без сей прелесниці-злодійки Не можна воювать ніяк. 118 Були златиї дні Астреї, І славний був тогді народ; Міняйлів брали в казначеї, А фиглярі писали щот, К роздачі порції — обтекар; Картьожник — хлібний добрий пекар, Гевальдигером — був шинькар, Вожатими — сліпці, каліки, Ораторами — недоріки, Шпигоном — з церкви паламар. 119 Всього не можна описати, В Латії що тогді було, Уже зволялося читати, Що в голові у них гуло. К війні хватались, поспішались, І сами о світі не знались, І все робили назворот: Що строїть треба, те ламали, Що треба кинуть, те ховали, Що класть в кишеню, клали в рот. 120 Нехай турбуються латинці, Готовляться проти троян, Нехай видумують гостинці Енею нашому в із’ян. Загляньмо, Турн що коверзує, Троянцям рать яку готує, Бо Турн і сам дзіндзівер-зух! Коли чи п’є — не проливає, Коли чи б’є — то вже влучає, Йому людей давить, як мух! 121 Та й видно, що не був в зневазі, Бо всі сусідні корольки По просьбі, мовби по приказі, Позапаляючи люльки, Пішли в поход з своїм народом, З начинням, потрухом і плодом, Щоб Турнові допомагать: Не дать Енеєві женитись, Не дать в Латії поселитись, К чортам енейців всіх послать. 122 Не хмара сонце заступила, Не вихор порохом вертить,
