Днища, оснівниці, витушки На принадлежность приправлять. Нужда перемінить закони! Квачі, помела, макогони В пушкарське відомство пішли; Колеса, бендюги і кари І самиї церковні мари В депо пушкарськеє тягли. 105 Держась воєнного обряду, Готовили заздалегідь Багацько всякого снаряду, Що сумно аж було глядіть. Для куль — то галушки сушили, А бомб — то з глини наліпили, А слив солоних — для картеч; Для щитів ночви припасали, І дна із діжок вибивали, І приправляли всім до плеч. 106 Не мали палашів ні шабель, У них, бач, Тули не було; Не шаблею ж убит і Авель, Поліно смерть йому дало. Соснові копистки стругали І до боків поначепляли На валяних верьовочках; Із лик плетені козубеньки, З якими ходють по опеньки, Були, мов суми, на плечах. 107 Як амуницю спорядили І насушили сухарів, На сало кабанів набили, Взяли подимне од дворів; Як підсусідків розписали І виборних поназначали, Хто тяглий, кінний, хто же піш, За себе хто, хто на підставу, В якеє військо, сотню, лаву, Порядок як завівсь незгірш: 108 Тогді ну військо муштровати, Учить мушкетний артикул, Вперед як ногу викидати, Ушкварить як на калавур. Коли пішком — то марш шульгою, Коли верхом — гляди ж, правою, Щоб шкапа скочила вперед. Такеє ратнеє фиглярство Було у них за регулярство, І все Енеєві во вред. 109 Мов посполитеє рушення Латина в царстві началось, Повсюдна муштра та учення, Все за жолнірство принялось. Дівки на прутах роз’їзжали, Ціпками хлопців муштровали, Старі ж учились кидать в ціль. А баб старих на піч сажали І на печі їх штурмовали, Бач, для баталії в примір. 110 Були латинці дружні люди І воюватись мали хіть, Не всі з добра, хто од причуди, Щоб битися, то рад летіть. З гаряча часу, перші три дні, Зносили всяке збіжжя, злидні І оддавали все на рать: Посуду, хліб, одежу, гроші Своєй отчизни для сторожі, Що не було де і дівать. 111 Се поралася так Амата, К війні латинців підвела; Смутна була для неї хата, На улиці все і жила. Жінки з Аматою з’єднались, По всьому городу таскались І підмовляли воювать. Робили з Турном шури-мури, І затялись, хоть вон із шкури, Енеєві дочки не дать. 112 Коли жінки де замішались І їм ворочати дадуть; Коли з розказами втаскались Та пхикання ще додадуть, Прощайсь навік тогді з порядком, Пішло все к чорту неоглядком, Жінки поставлять на своє. Жінки! коли б ви більше їли, А менш пащиковать уміли, Були б в раю ви за сіє. 113 Як Турн біснується, лютує, В сусідні царства шле послів,
