Не так лютує голий злодій, Коли немає що украсть; Як наш Латин тут розгнівився І на гінця сього озлився, Що губи з серця покусав. І тілько одповідь мав дати І гнів царський свій показати, Посол щоб Турнові сказав; 87 Як виглянув в вікно зненацька, Прийшов Латин в великий страх; Побачив люду скрізь багацько По улицях і всіх кутках. Латинці перлися товпами, Шпурляли вгору всі шапками, Кричали вголос на ввесь рот: «Війна! Війна! против троянців, Ми всіх Енеєвих поганців Поб’єм — іскореним їх род». 88 Латин старий був не рубака І воюватись не любив, Од слова смерть він, неборака, Був без душі і мов не жив. Він стичку тілько мав на ліжку, Аматі як не грав під ніжку, І то тогді, як підтоптавсь; Без того ж завжде був тихенький, Як всякий дід старий, слабенький, В чужеє діло не мішавсь. 89 Латин, і серцем, і душею Далекий бувши од війни, Зібравшись з мудростю своєю, Щоб не попастись в кайдани, Зізвав к собі панів вельможних, Старих, чиновних і заможних, Которих ради слухав сам; І виславши геть-преч Амату, Завів їх всіх в свою ківнату, Таку сказав річ старшинам: 90 «Чи ви од чаду, чи з похмілля?. Чи чорт за душу удряпнув? Чи напились дурного зілля, Чи глузд за розум завернув? Скажіть — з чого війна взялася? З чого ся мисль вам приплелася? Коли я тішився війной? Не звір я — людську кров пролити, І не харциз, людей щоб бити, Для мене гидкий всякий бой. 91 І як війну вести без збруї, Без війська, хліба, без гармат, Без грошей?.. Голови ви буї! Який вас обезглуздив кат? Хто буде з вас провіянтмейстер, Або хто буде кригсцальмейстер, Кому казну повірю я? Не дуже хочете ви битись, А тілько хочете нажитись, І буде все біда моя. 92 Коли сверблять із вас у кого Чи спина, ребра, чи боки, Нащо просити вам чужого? Мої великі кулаки Почешуть ребра вам і спину; Коли ж то мало, я дубину Готов на ребрах сокрушить. Служить вам рад малахаями, Різками, кнуттям і киями, Щоб жар воєнний потушить. 93 Покиньте ж се дурне юнацтво І розійдіться по домах, Панове виборне боярство; А про війну і в головах Собі ніколи не кладіте, А мовчки в запічках сидіте, Розгадуйте, що їсть і пить. Хто ж о війні проговориться Або кому війна присниться, Тому дам чортзна-що робить». 94 Сказавши се, махнув рукою І зараз сам пішов з ківнат Бундючно-грізною ходою, Що всякий був собі не рад. Пристижені його вельможі На йолопів були похожі, Ніхто з уст пари не пустив. Не швидко бідні схаменулись І в ратуш підтюпцем сунулись, Уже як вечір наступив. 95 Тут думу довгую держали. І всяк компонував своє,
