Всі голосно над ним кричали, Ногами всилу розкачали, Очима він на них лупнув: «Чого ви? що за вража мати, Зібрались не давати спати». Сказавши се, оп’ять заснув. 25 «Та встань, будь ласкав, пане-свату!» Абсест Ентеллові сказав. «Пійдіть лиш ви собі ік кату!» — Ентелл на їх так закричав. А послі баче, що не шутка, Абсест сказав, яка погудка, Проворно скочивши, здригнувсь: «Хто, як, Дарес? — ну, стійте наші! Зварю пану Даресу каші, Горілки дайте лиш нап’юсь». 26 Примчали з казанок сивухи, Ентелл її разком дмухнув І од сієї він мокрухи Скрививсь, наморщивсь і зівнув, Сказав: «Тепер ходімо, братця, До хвастуна Дареса-ланця! Йому я ребра полічу, Зімну всього я на кабаку, На смерть зувічу, мов собаку, Як битися — я научу!» 27 Прийшов Ентелл перед Дареса, Сказав йому на сміх: «Гай-гай! Ховайсь, проклята неотеса, Зарання відсіль утікай; Я роздавлю тебе, як жабу, Зітру, зімну, мороз як бабу, Що тут і зуби ти зітнеш. Тебе диявол не пізнає, З кістками чорт тебе злигає, Уже від мене не влизнеш». 28 На землю шапку положивши, По локоть руки засукав І цупко кулаки стуливши, Дареса битись визивав. Із серця скриготав зубами, Об землю тупотав ногами, І на Дареса налізав. Дарес не рад своїй лихоті, Ентелл потяг не по охоті Дареса, щоб його він знав. 29 В се врем’я в рай боги зібрались К Зевесу в гості на обід, Пили там, їли, забавлялись, Забули наших людських бід. Там лакомини різні їли, Буханчики пшеничні білі, Кислиці, ягоди, коржі І всякі-разні витребеньки, — Уже либонь були п’яненькі, Понадувались, мов йоржі. 30 Як ось знічев’я вбіг Меркурій, Засапавшися до богів; Прискочив, мов котище мурий До сирних в маслі пирогів! «Ге! Ге! от тут-то загулялись, Що і од світу одцурались, Диявол-ма вам і стида. В Сицилії таке твориться, Що вам би треба подивиться, — Там крик, мов підступа орда». 31 Боги, почувши, зашатались, Із неба виткнули носи, Дивитись на бійців хватались, Як жаби літом із роси. Ентелл там сильно храбровався, Аж до сорочки ввесь роздягся, Совав Даресу в ніс кулак. Дарес ізвомпив сіромаха, Бо був Ентелл непевна птаха, Як чорноморський злий козак. 32 Венеру за виски хватило, Як глянула, що там Дарес; Ій дуже се було не мило, Сказала: «Батечку Зевес! Дай моєму Даресу сили, Йому хвоста щоб не вкрутили, Щоб він Ентелла поборов. Мене тогді ввесь світ забуде, Коли Дарес живий не буде; Зроби, щоб був Дарес здоров». 33 Тут Бахус п’яний обізвався, Венеру лаяти почав, До неї з кулаком совався, І так ісп’яна їй сказав:
