Альбораків текст являв собою нав'язливу суміш алюзій, іншомовних цитат, висловів у лапках, всередині яких виникали інші лапки, лапок було більше, ніж усіх інших знаків, разом узятих, за дужку він виносив найнесуттєвіше, а найважливіше скромно ховав у дужках, наче такий собі напівзайвий додаток, до того ж грати словами почав уже з першого речення, коли нагадав, як 'у 14-му році в Сараєві з Принципу був застрелений австрійський архикнязь'. Ця фігура середнього пілотажу була підтримана оплесками присутніх — так піднаторіла в джазі публіка реагує посеред композиції на який-небудь особливо заламаний септакорд. Невдовзі після цього окрилений Альборак хвацько заримував Балкан з вулканом, облаяв столицю Албанії як 'донедавна місто тиранів', порівняв Югославію з розшматованою піццою (вочевидь, пам'ятаючи, що по-словенськи 'піцца' — з одним 'ц' — означає щось інше, вологе і потаємне), Австро-Угорщину нарік 'текстом, який так ніхто й ніколи не дочитав унаслідок його еклектичності', водночас пересуваючи, ніби фігури по шахівниці, античних та біблійних героїв, гостро засудив якихось 'ослів з Осло', ніби ненароком переплутав Венецію з Віднем, Латинську Америку порівняв із канібальською ресторацією, де фірмовою стравою номер один виступає 'гарматне м'ясо', демократичну Росію назвав печеним льодом, про Європу висловився, що вона має 'Езопів комплекс', а рік світової загибелі Карнавалу вивів за допомогою окремої формули, де Х — період