Затиснуте між вантажівками, таксі рухалося повільно. Довго зупинялося на одному місці, потім, ніби згадавши, посувалося трошки вперед. Молодий водій сусіднього рефрижератора під час зупинки захоплено читав журнал з малюнками у стилі манґа. Подружжя середніх літ у кремовім автомобілі «Corona-Mark II» фірми «Тойота» з невдоволеним виразом обличчя дивилися вперед й ані разу не заговорили. Можливо, не мали про що. А може, тому, що одне одному щось сказали. Зручно вмостившись на сидінні, Аомаме віддалася роздумам, а таксист слухав радіопрограму.

Нарешті вони доїхали до дорожнього знаку з написом «Комадзава» й, немов равлик, посунули до Санґендзяя. Раз по раз Аомаме піднімала голову й поглядала на краєвид за віконцем. «Я востаннє бачу це місто. їду кудись далеко», — думала вона. Однак, незважаючи на такі думки, ніяк не могла полюбити Токіо. Всі будівлі вздовж столичної швидкісної автостради були непривабливими, почорнілими від вихлопних газів автомашин, повсюди стирчали крикливі рекламні оголошення. Від споглядання такого краєвиду на душі ставало важко. Навіщо люди створюють таке гнітюче середовище? І навіть не кажуть, що світ має бути прекрасним. Хіба не було б краще, якби все не опустилося до такого огидного рівня?

А тим часом нарешті в полі зору Аомаме з'явилося знайоме місце. Того разу вона вийшла тут з таксі. А загадковий таксист середніх літ повідомив їй про аварійні сходи. Попереду виднів великий рекламний щит фірми «Ессо», на якому усміхнений тигр тримає в лапах наливний шланг. Такий самий, як тоді.

«Впустіть тигра у свій бензобак».[22]

Раптом Аомаме відчула, що в неї пересохло в горлі. Вона відкашлялась і, засунувши руку в сумку, вийняла баночку з лимонним драже проти кашлю. Поклала в рот одне драже, а баночку повернула в сумку. І при цьому міцно стиснула рукоятку пістолета фірми «Heckler & Koch», щоб упевнитися в його міцності й вазі. «От і добре», — подумала вона. А тим часом таксі просунулося трохи вперед.

— Перейдіть у лівий ряд, — сказала Аомаме таксистові.

— А хіба у правому нема руху? — спокійно заперечив він. — Крім того, поворот до Ікедзірі з правого боку, а тому пізніше буде важко змінити рядність, якщо я зараз перейду в лівий ряд.

Аомаме не прийняла заперечення.

— Нічого, перейдіть у лівий ряд.

— Ну, якщо так кажете… — ніби змірившись, погодився таксист.

Висунувши руку з віконця, він дав знак рефрижератору й, переконавшись, що той водій його зрозумів, просунувся у лівий ряд. А коли проїхав метрів п'ятдесят, вервечка автомобілів одностайно спинилася.

— Відчиніть двері, бо я тут вийду.

— Вийдете? — спитав приголомшений таксист. — Вийдете тут?

— Так, вийду тут. Бо маю тут справу.

— Але ж ми посередині швидкісної автостради. Небезпечно, й, крім того, вам нема куди йти.

— Нічого, недалеко звідси попереду є аварійні сходи.

— Аварійні сходи? — таксист махнув головою. — Я не знаю, чи щось таке є. Та якщо я вас випущу, то матиму великі неприємності від своєї компанії. І від управління столичною швидкісною автострадою можу дістати догану. Вибачайте.

— Так склалося, що мені обов'язково треба тут зійти, — сказала Аомаме і, вийнявши ще одну банкноту на десять тисяч єн й клацнувши пальцями, простягла її таксисту. — Вибачте за настирливість. Це вам за те, що завдаю клопоту. А тому, будь ласка, випустіть мене.

Таксист не взяв банкноти, а ніби змірившись, поворотом важеля під рукою відчинив задні автоматичні дверцята.

— Грошей мені не треба. Досить того, що спочатку отримав. Тільки будьте обережні. На автостраді нема узбіччя. Навіть серед такого затору йти людині небезпечно.

— Дякую, — сказала Аомаме. Зійшовши з таксі, вона постукала у віконце, щоб таксист опустив шибку. Нахилившись до вікна, просунула йому банкноту на десять тисяч єн.

— Візьміть, будь ласка. Про мене не турбуйтесь. Бо в мене грошей вдосталь.

Таксист поглядав то на банкноту, то на обличчя Аомаме.

— Якщо поліція або компанія щось про мене розпитуватиме, то скажіть, що я пригрозила вам пістолетом. Мовляв, не було іншої ради. Тоді вас, мабуть, не ганитимуть.

Таксист, здавалося, не розумів, що вона каже. Грошей вдосталь? Пістолетом пригрозила? Однак банкноту взяв. Відмовлявся від неї, бо, видно, побоювався чогось несподіваного.