лем, обов’язково натрапляєш на сліди любові, себто на сліди історії. Історія індустріалізації, так само як будь-яка історія любові, надзвичайно візуальна, цей виробничий кінематогра- фізм легко надається до багаторазового відтворення, до про¬кручування на старих кіноапаратах, з відтворенням основних сцен і представленням головних героїв.
Історія мертвої промисловості — це всі ті божевільні інже¬нери, чорні демони індустріалізації, котрі розкреслювали схеми майбутніх цехів і насосних станцій, котрі проектували майбут¬нє великого, жирного шматка території, змінюючи не просто економіку своїх окремо взятих країн — змінюючи їхній темпо- ритм, швидкість руху сонячних світил у небі своєї батьківщи¬ни, швидкість реакції своїх співгромадян. Це так само історія мільйонів безіменних будівничих, гарматного м’яса важкої промисловості, котрі вкопувались у незаймані ділянки просто¬ру, ніби ламали сервери індустріальної недорозвиненості своїх республік, міцно й надійно вкладали один кубик конструктора на інший, один іграшковий циліндр на другий, протягували сталеві канати, котрі поєднували час із простором і життя зі смертю. І звісно ж, все це — історія пролетаріату, чорної маси ідеологічних бійців, котрі обороняли ці фортечні мури со¬ціалістичної системи. Пролетаріат — це абстракція, котра лег¬ко розпадається на сотні й тисячі цілком реальних сюжетів, облич, біографій, це те, що з’являється разом із фундаментом і зникає разом із кризою перевиробництва. Знаків і свідчень цих
біографій стає все менше, йдучи зі своїх заводів, пролетаріт забирає свої біографії з собою, позбавляючи індастріел мож¬ливості свідчити. Ідучи, вони виносили за собою все — свої речі, свої звички, свій травматизм. Саме тому в мертвому ін- дастріелу завжди багато любові. Й ідеології.
217
Блок НАТО
Ідеологія — це не лише смерть, це, перш за все, кольори, ядучі й густі кольори, якими пофарбовано обважніле тіло часу, скажімо такі:
Червоний колір цегли, колір іржавчини, старих труб, під¬пор, підйомних механізмів, червоним кольором перемащені рейки, це колір вантажних вагонів, що прокочуються поруч із старими розбомбленими корпусами, це колір, який зникає ос¬таннім, він тримається найдовше, помирає лише в кінці, але теж помирає.
Зелений колір трави, яка росте в колишніх приміщеннях, він особливо ядучий і вологий, це колір смерті, він вбиває рештки промисловості, рештки біографій, ховає в собі дроти та електропроводку, всмоктує в себе розлиту нафту, набуваю¬чи темних відтінків. Трава, яка тут росте, отруйна, думаю, в її жилах течуть нафтопродукти.
Білий колір бетонних плит, об які розбивається небо, коли опускається надто низько. Білий колір тут сліпучий і різкий, він перший нагадує про можливу відсутність кольорів узагалі, про відсутність життя як такого.
Економіка — це, перш за все, ідеологія. Ідеологія мертвого індастріелу — це ідеологія опору, ідеологія боротьби, що від-
Блок НАТО
бувається за нерівних умов — ти борешся не лише за ви¬конання плану, ти борешся за подолання смерті як такої, заперечуючи її значення своєю професійною діяльністю, по- збавляючи її права домінувати над тобою, лишаючи, в свою чергу, собі право на якийсь час самому контролювати ситуа¬цію, контролювати виробництво, відповідати за свою діяль¬ність, за свою фабрику, за свою любов. Оскільки саме любов, 218 а не смерть становить основу політекономіки.
Зміст
