священне. Ні, він не забув про маму, та якось збагнув, що навіть задля неї не в праві переривати те, що діється нині.
Лев незмигно вдивлявся у звірів довкола, так пильно, ніби волів спопелити їх самим лише поглядом. І звірі поволі мінялися. Дрібнота - кролики, кроти й інші - добряче підросла. Гіганти - особливо це було помітно на слонові - дещо поменшали. Багато хто звівся на задні лапи. Майже всі схилили голови трохи набік, наче тяжко міркуючи над чимось. Лев розкрив рота, але не видав ані звуку; він просто видихав довгий, теплий видих, від якого всі звірі, здавалося, похитнулися, наче дерева від вітру. Далеко вгорі, сповиті блакитним небесним серпанком, зорі знову заспівали своєю холодної, чистої, примхливої пісні. А тоді чи то з неба, чи то з самого Лева вихопився потужний спалах, подібний до полум’я (хоч ніхто й не згорів у ньому), і кожнісінька краплина крові стрепенулася у дітей в жилах, коли найглибший, найдикіший з усіх можливих голосів мовив:
- Нарніє, Нарніе, Нарніє, прокинься. Люби. Думай. Говори. Нехай дерева ходять. Нехаг тварини розмовляють. Нехай води пророкують.
Розділ десятий
ПЕРШИЙ ЖАРТ І РЕШТА ВСІЛЯКИХ ПОДІЙ
Цей голос, ясна річ, належав Левові. Діти давно підозрювали, що говорити він уміє, проте все одно були зачаровані й нажахані водночас.
З тіні попід деревами виступили дикі та прекрасні люди - боги й богині лісу; разом із ними прийшли фавни, сатири й гноми. Із річкових вод постав Бог Ріки в оточенні Наяд - його доньок. І всі ці дивні істоти, і птахи, і тварини різними голосами - низькими та високими, соковитими та дзвінкими - повторили за Левом:
- Вітаємо тебе, Аслане. Слухаємо і підкоряємося. Ми вже прокинулися. Ми любимо. Мислимо. Говоримо. Ми знаємо.
- Але перепрошую, знаємо ще дуже мало, - прискіпливо мовив чийсь голос, трохи порохкуючи.
Діти аж підскочили, адже це заговорив старий фірманів кінь.
- Який розумака наш Суничка! - втішилася Поллі. - Я так пишаюся, що він серед Звірів Які Розмовляють.
А фірман, котрий, виявляється, вже давно стояв поруч, зітхнув:
- Хай Господь милує! Я завжди казав, що в того кониська тямки хоч уймай.
- Звірі та істоти! Я створив вас такими, якими ви є, - залунав глибокий, щасливий Ас- ланів голос. - Я дарую вам навіки цю землю, що ім’я їй Нарнія. Ці ліси, плоди, річки віднині ваші. Ваші від сьогодні зірки, і я також належу вам. Німих Звірів я теж віддаю у вашу владу. Будьте прихильні до них, опікуйтеся ними, але не ідіть більше їхніми шляхами, бо тоді дар мови залишить вас. З-поміж ни* ви узяті й до них у змозі повернутись. Але не робіть цього.
- Ні, Аслане, ми не будемо, не будемо, - запевнили усі.
Але одна галка ще й бовкнула на додачу:
