Проня, Го­лох­вос­тий, старі Сірки й Хим­ка.

Старі Сірки, раді і зди­во­вані, важ­но ви­хо­дять. Хим­ка теж ви­со­вується з кухні з пляш­ка­ми і шклян­ка­ми.

Проня. Сви­рид Пет­ро­вич Го­лох­вас­тов дєлаєт мині пред­ло­женіє. |

Голохвостий. Про­ко­пе Сви­ри­до­ви­чу, і ви, Яв­докіє Пилип­овно! Я пе­ре­го­во­рил з ва­шою ро­зум­ною доч­кою Про­нею Про­ко­пов­ною про од­ну сек­рет­ную вєщ. Я ско­ро­пос­тиж­но хо­чу же­ни­ти­ся на їх, і во­ни сог­ласні. Те­пер я про­шу у родит­елів, чи сдєла­ють во­ни честь поб­ла­гос­ло­вить, зна­чить, ето са­моє предпріятіє.

Прокіп Сви­ри­до­вич. Як моя доч­ка, Про­ня Про­ко­пов­на, так хо­тять, то нам, ста­рим, нічо­го пе­ре­чи­ти.

Явдокія Пи­липівна. Еге ж, ка­жу, нічо­го пе­ре­чи­ти. Я ж ка­жу, нічо­го пе­ре­чи­ти.

Прокіп Сви­ри­до­вич. Тільки, тільки…

Голохвостий. Што? Мо­жет, я не ндрав­люсь?

Прокіп Сви­ри­до­вич і Яв­докія Пи­липівна. Бо­ро­ни бо­же! Чи то мож­на? Чи то мож­на? Ми луч­чо­го же­ни­ха не хо­че­мо для Проні, як ви, Сви­ри­де Пет­ро­ви­чу.

Голохвостий. Єжелі што так, дак кла­ня­юсь вам низько за ва­ше сло­во. Мерсі! (Цілується тричі з ста­рим і ста­рою). Про другія вєщі поз­вольте мині сва­тов прис­лать переговорит­ь.

Химка про­бує іти з ви­ном, але її не пус­ка­ють.

Прокіп Сви­ри­до­вич. Хоч і сьогодні! Я своїй дочці не во­рог: що в ме­не в скрині, то все Про­ни­не.

Явдокія Пи­липівна. Все, все! аж чо­ти­ри шов­кові сукні, та ще й до­рогі, - по три кар­бо­ванці за ар­шин са­ма пла­ти­ла; п'ять пар че­ре­виків на та­ких ви­со­ких за­каб­лу­ках!

Проня. Годі вам, ма­мо!

Явдокія Пи­липівна. Що прав­да, то не гріх.

Голохвостий (ти­хо). Од­на­че по­ки тільки одні закаблуки­… (Го­лос­но). Прид­ба­ли ви своєй доч­це, вєрно, што і по­лучче за­каб­луків од че­ре­виків.

Явдокія Пи­липівна. Чо­го в моєї доч­ки тільки не­ма? Од­ного зо­ло­та по­ку­пи­ли…

Голохвостий. А-а!

Проня. Годі-бо, ма­монько, є ж охо­та роз­ка­зу­ва­ти.

Прокіп Сви­ри­до­вич. Про ме­не, хоч і до за­ру­чин, за мною діло не ста­ло. Тільки, ма­буть, у на­шої Проні і зо­ло­то­го пе­р­с­ня не­ма. Во­ни ще мо­ло­денькі, об тім не ду­ма­ли…

Явдокія Пи­липівна. Де там не­ма? Ще по­за­торік ку­пи­ла!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Ко­ли є персні, то й поміняй­тесь, ді­ти: не­хай ми, старі, на ста­рості літ потіши­мось ва­ми.

Голохвостий. Чи развє нельзя, щоб скоріше весілля? Бо я здається-ка­жеться вмру, как прий­деться ждать дол­го.

Проня. І я б хотіла, штоб швид­че.

Прокіп Сви­ри­до­вич. Мо­лоді! Ну, що ж, мож­на і на цім ти­жні, - як ду­маєш, ста­ра?

Явдокія Пи­липівна. Про ме­не. (Дає пер­с­тень). У ме­не все го­то­ве.

Проня наділа перс­тень на ру­ку і міняється з Голохвост­им.

Явдокія Пи­липівна. Те­пер і поцілу­ва­тись мож­на, так го­диться!

Молоді цілу­ються.

Прокіп Сви­ри­до­вич. Сідай­те ж, діти, ряд­ком, а ми на вас по­лю­буємо лад­ком.

Всі сіда­ють. Па­уза.

Xимка (вибіга з пляш­кою, за­ти­ка­ючи її пальцем, піна так і ля­па). Ай, ай! Ґвалт! Я од­ти­ка­ла її, ка­торж­ну, одтикала­, не бе­ре; і зу­ба­ми тяг­ла і на са­мо­варі гріла… а це як лус­не, так і по­тек­ло!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Про­па­ло п'ять рублів!

Завіса спа­да.