Голохвостий і Сек­ли­та.

Секлита (вхо­дить з ко­ши­ком). Хто тут уліз у ха­ту? А, це ви! Як вас ве­ли­ча­ти?

Голохвостий. Я, Сви­рид Пет­ро­вич! Доб­ро­го здо­ров'я вам у вашій гос­поді. Поз­до­ров­ляю вас з сєгод­няшнім дньом.

Секлита. А я вже оце хотіла вас шу­кать по По­до­лу, думал­а, що ви­пус­ти­ла з рук, так і втек­ли!

Голохвостий. По­га­но діла­ли, що так ду­ма­ли! Я вже вам ка­зав, що я свой брат, прос­тий, а свой не збре­шеть.

Секлита. Сідай­те ж, будьте лас­каві, та по­ба­ла­каємо, ко­ли зай­шли з доб­рою дум­кою.

Сідають.

Голохвостий. З доб­рою, з доб­рою, пу­щай на мою го­ло­ву стольки ти­сяч… скольки у ме­не ли­ха на думці!

Секлита. Та дай бо­же! Тільки отакі па­ничі час­то ду­рять!

Голохвостий. Ой, Сек­ли­то Пи­ли­пов­но, Сек­ли­то Пилип­о­в­но! Чи развє вам од бо­га не гріх, що ви й досі не віри­те! Чи я ж ма­ло бо­жив­ся? Ма­ло при­ся­гав­ся?

Секлита. Та так, так!

Голохвостий. От ви тог­да бог зна що взя­ли в го­ло­ву, а я й з діви­цею ще не поз­на­ко­мив­ся як слід, не то што; розпит­ував тільки за вас, чи мож­на при­хо­ди­ти?

Секлита. Ну, вже мовчіть: ба­чи­ла, як ви роз­пи­ту­ва­ли!

Голохвостий. От пус­кай я лус­ну, хай з ето­го мєста не зі­й­ду (одсо­вується), ко­ли я не хотєв ви­пи­та­ти до вас дорог­и, штоб поз­во­ли­ли хо­ди­ти, поз­на­ко­миться… Отож я вас про­шу, доз­вольте мені до вас при­хо­ ди­ти, да не цу­рай­тесь ме­ня…

Секлита. Що ж? Ходіть, раді бу­де­мо… Тільки я вас ще до­бре й не знаю: ка­же­те… ро­дич Сви­на­ренків… чи не син ви по­­кой­но­го ци­люр­ни­ка Го­лох­вос­то­го?

Голохвостий. Та син же… тольки, ко­неш­но, образований­, ро­зу­мом вий­шов на весь По­дол!

Секлита. Скажіть! Я зна­ла небіжчи­ка. О, в нього водил­а­сь копійчи­на, як­що не проц­винд­ри­ли!

Голохвостий. Я не з тих, Сек­ли­то Пи­ли­пов­но, що про­цви­ндрюють. Ро­зум­ний чо­ловєк, да при дос­тат­ках, як мах­не, дак у нього й з мерт­во­го жи­ве ро­биться. Те­пер у ме­не і палікмах­терська, і ко­мерція вся­ка, і по­зи­чаю всім: увесь Хре­­ща­тик у ме­не отут! (По­ка­зує ку­лак).

Секлита. Так ви от які! Ку­ди ж нам до вас?

Голохвостий. Ну што ж, што я ро­зу­мом і ба­гатст­вом під­ня­вся за хма­ри; але ду­ша у ме­не прос­та, до прос­тої й лип­не! А ва­ша Га­ля… то ж кра­са на весь Київ!

Секлита. Мою Га­лю не гріх і ма­тері пох­ва­ли­ти; моєї Галі ні до ко­го й рівня­ти, хіба до зорі на небі! За нею же­нихів - аби хіть!

Голохвостий. Так, так… а де пак во­на?

Секлита. На ба­зарі ще; не­за­ба­ром бу­де.

Голохвостий (на­тя­гує ру­ка­вич­ку). Жал­ко, што не побач­у!

Секлита. Ку­ди ж це ви? Вітра в хаті вхо­пи­ли?

Голохвостий. Зви­няй­те, Сек­ли­то Пи­ли­пов­но, на цей раз. Я на хви­ли­ну тільки ус­ко­чив, а то у ме­не діла, аж пи­щать: ци­люр­ню на Хре­ща­ти­ку строю… ро­бочі ждуть!

Секлита. Я вас од своїх іме­нин не пу­щу…

Голохвостий. Нев­же ваші сьогодні іме­ни­ни? От бог на­пу­тив! (Набік). Це, од­на­ко, по­га­но: сю­ди на­те­шеться го­с­тей… (До Сек­ли­ти). Поз­до­ров­ляю ж вас з свя­ти­ми ва­ши­ми іме­­ни­на­ ми! (Цілує). Дай бо­же вам щас­тя і здо­ров'я і чо­го ті­льки за­ба­жаєте! (Знов цілує).

Секлита. Та годі вже, годі! От цілується! (Набік). Але ж і га­р­ний оцей вра­жий па­нич! Як мед з ма­ком, аж гу­би злипаю­­ться!

Голохвостий. Так те­пер уже зви­няй­те… А от з неділі ме­ні будєть ког­да, так поз­вольте за­хо­дить до вас хоть щод­ня: ви ме­ня доб­ре взнаєте, я вас; з дєвуш­кой обзнак­омимся, а тог­да уже, как бог бла­гос­ло­вить…

Секлита. За­ходьте, за­ходьте, про­си­мо…

Голохвостий (встає). Так уже на цей раз про­щай­те.

Секлита. Та як же? Щоб я вас пус­ти­ла оце, не попоштува­вши запікан­кою, пи­ро­га­ми?

Голохвостий. Ніког­да… (Про се­бе). Впро­чем, запікан­ка і пи­­ро­ги… (Вго­лос). Ну, развє од­ну чар­ку мож­на.

Секлита. Як­же, як­же! Та ще й запікан­ка! Ви та­кої, дар­ма що ба­гаті, зро­ду не пи­ли! Ось я за­раз! (Пішла).