Обіпершись правим ліктем, Аомаме ще раз повернула її стегно. Почувся глухий хрускіт, і суглоб ворухнувся. Господиня затамувала подих, але не скрикнула.

– Тепер усе буде гаразд, – сказала Аомаме. – Полегшає.

Стара пані довго видихнула, на її чолі блиснув піт. «Дякую», – сказала вона тихо.

Цілу годину Аомаме розминала її тіло, стимулювала, розтягувала м'язи, вивільняла суглоби. І все це супроводжувалося немалим болем. Але й Аомаме, і господиня знали, що без нього нічому не допоможеш. Тож усю годину практично мовчали. Несподівано скінчилася соната для флажолета, і плеєр для компактдисків зупинився. Було чути лише голоси птахів, що прилетіли у двір.

– Здається, ніби тіло стало набагато легшим, – за якийсь час промовила господиня. Втомлена, вона все ще лежала долілиць. Великий купальний рушник, постелений на ліжку для масажу, потьмянів від поту.

– От і добре, – сказала Аомаме.

– Ви своєю появою дуже мені допомогли. Якби вас не було, я, напевне, почувалася б зле.

– Заспокойтеся. Я не маю наміру зникати.

Ніби завагавшись, за хвилину господиня спитала:

– Не хочу вам докучати, але скажіть: ви когось любите?

– Люблю, – відповіла Аомаме.

– Це добре.

– Та, на жаль, той чоловік мене не любить.

– Може, це трохи дивне запитання, – сказала господиня. – Але чому він вас не любить? Дивлячись збоку, ви надзвичайно приваблива молода жінка.

– Бо він навіть не знає про моє існування.

Стара пані задумалася над сказаними словами.

– А ви не маєте бажання донести до нього той факт, що ви існуєте?

– Поки що не маю, – відповіла Аомаме.

– Заважають якісь обставини? Хочете сказати, що самі не можете наблизитися до нього?

– Кілька обставин. Та майже все залежить від мого бажання.

Господиня здивовано глянула на Аомаме.

– Досі я зустрічала різних дивних людей, і, можливо, ви – одна з них.

Аомаме ледьледь розслабила губи.

– У мені нема нічого особливо дивного. Просто я лише чесна.